Львів"янку Оксану утримують у рабстві на Буковині

Упродовж п’яти останніх років Ірина Іванівна Ловча не може повернути додому доньку Оксану. Весь цей час її переховує від матері зять Ігор Андрейко.
Оксана страждає на тяжку психічну недугу, її неодноразово лікували у психіатричній лікарні, тож потребує допомоги й нагляду лікарів. Нині вона перебуває в селі Давидівка Сторожинецького району Чернівецької області під пильним наглядом. І сюди Оксану помістив чоловік.
Насильство через квартиру
Ірина Іванівна переконана, що дії зятя спрямовані на те, щоб заволодіти їхньою спільною квартирою у Львові. І таке твердження має підстави. Адже ще 2004 року, коли Оксана перебувала на стаціонарному лікуванні у Львівській обласній державній клінічній психіатричній лікарні, складено доручення на право володіння її часткою житла на родича Ігоря Андрейка. Ігор Андрейко неодноразово змушував Ірину Іванівну віддати йому свою частку помешкання. І постійні погрози супроводжувало фізичне насильство, що засвідчує висновок експерта Львівського обласного бюро судмедекспертизи О. Смолоногіної від 13.12.2005 р.: “У громадянки І. І. Ловчої виявлено: синці на шиї, на правій руці, на нижніх кінцівках, садна на правій руці, крововилив під нігтьову пластинку першого пальця правої кисті. Зазначені тілесні ушкодження з’явилися внаслідок дії тупих предметів”.“Зять здавлював мені шию, дерев’яною палкою завдавав ударів по руці, ногах, спині, вимагаючи продати квартиру. Якщо не погоджуся – погрожував убити, а тіло викинути в кар’єр, де вже ніхто мене не знайде”, – з острахом пригадує Ірина Іванівна.Такі дії Ігоря Андрейка підтвердила в поясненні начальникові УСБУ у Львівській області В. Хімею Ольга Федорівна Хомишин, двоюрідна сестра Ірини Іванівни, та їхня тітка Марія Романівна Василів. 21.09.2004 р. вони написали, що Ігор Андрейко переконував їх умовити Ірину Іванівну продати квартиру та вимагав 15 тис. доларів США, нібито на те, щоб “витягнути з важкого стану дружину”. Причому від госпіталізації Оксани він категорично відмовився.У згаданому поясненні О. Хомишин і М. Василів підтвердили й наявність численних синців на тілі Оксани, які, як запевнив Ігор Андрейко, з’явилися від ударів кийком священнослужителя з Коломиї.Почалися всі негаразди в сім’ї Ігоря й Оксани Андрейків 2003 року, коли жінка подала на розлучення. Як зазначено в епікризі зі стацкартки хворої, протягом року в родині склалася ситуація, яка завдавала психічної травми. Й Оксана подала на розлучення через брутальне поводження чоловіка та знущання над нею. Проте Ігор Андрейко навідріз відмовився розлучатися. Він не з’являвся на судові засідання та постійно погрожував дружині. Після чергового конфлікту й погроз чоловіка Оксана відчула страх і розгубленість. Під впливом хворобливих переживань хотіла навіть випити розчинник для лаку. Як зазначила в судовому засіданні представник відділу у справах неповнолітніх Шевченківської райадміністрації, стосунки, які склалися в сім’ї Андрейків, украй негативно вплинули на неповнолітню доньку Юлію, яка не мала змоги проживати та навчатися в належних умовах. Під час особистої розмови з представником відділу у справах неповнолітніх дитина висловлювала бажання покінчити життя самогубством.Насильне ув’язнення А через якийсь час донька й онука Ірини Іванівни зникли. Пані Ловчій удалося розшукати дитину аж у Коломиї при монастирі православної церкви Московського патріархату. Після її неодноразових скарг у правоохоронні органи та виїзду туди з працівниками міліції і представниками громадської організації “Феміда” Ігор Андрейко перевіз дружину в село Давидівка, де вона перебуває дотепер.2006 року Оксані вдалося звідти втекти. У заяві, яку вона намагалася подати в міліцію, зазначено, що жінка попутними машинами спромоглася добратися до Чернівців, де її наздогнав “господар тих людей, в яких проживала” та силоміць намагався повернути назад. Також Оксана зазначила, що чоловік тримає її в селі Давидівка примусово. Вона просила посприяти поверненню доньки Юлії до Львова та дати їй змогу закінчити навчання в школі, яку дівчина не відвідує кілька місяців.На жаль, Оксані не вдалося подати цю заяву у правоохоронні органи, а після приїзду до Львова її спіймав чоловік і повернув назад.
Хворі – раби в ланцюгах
То що ж відбувається в неодноразово згадуваному селі Давидівка Сторожинецького району Чернівецької області? Щоб з’ясувати реальний стан речей автор цього матеріалу в супроводі І.І. Ловчої та директора юридичної компанії “Партнер” Юрія Володимировича Козія відвідали цей населений пункт.Видною особою в Давидівці є “батюшка Тодор (Василь)”, який нібито займається екзорцизмом, виганяючи злих духів. Як повідомила місцева мешканка, “батюшці” належать кілька будинків, шість автомобілів і немале господарство. На нього працює близько п’ятдесяти осіб, яким, звичайно, не платять. Під час розмови з кількома з цих людей з’ясувалося, що працюють вони за те, що “монах лікує їх”.Місцева мешканка також стверджує, що чоловіки, які перебувають при “батюшці”, виконують і функції охоронців.І таке твердження є доволі правдоподібним, адже в березні 2009 року в с. Давидівка група молодих людей побила Ірину Іванівну, коли та намагалася разом з Оксаною повернутися у Львів, а доньці заламали руки й відвезли її в невідомому напрямку. Зі слів доньки Ірина Іванівна зрозуміла, що Ігор Андрейко залякує її і б’є, а повернутися додому вона не може, тому що не відпускають.Лише дивом Ірині Іванівні вдалося втекти. Як повідомили місцеві жителі, після цього інциденту в селі її розшукували кілька чоловіків на чолі із зятем Ігорем Андрейком, виявляючи бажання “вбити відьму”.Цікава подробиця – місцевим мешканцям, за винятком кількох кремезних чоловіків, заборонено відвідувати вичитки “батюшки Тодора”. Можливо, тому, що односельчани знають, що насправді відбувається за чільного керівництва так званого монаха?Те, що вдалося побачити в приміщеннях, де відбуваються “вичитки”, потребує термінового реагування з боку правоохоронних органів, а сама процедура нагадує жахіття часів рабства – скуті ланцюгами по руках і ногах люди перебувають під пильною охороною. Їх позбавляють сну, утримують у напруженій психологічній атмосфері.Оксану вдалося розшукати в будинку по вулиці Мічуріна, 44. Молодик, який упродовж дня стежив за нашим пересуванням у селі, навідріз відмовився впустити нас. Мотивував тим, що ніякої Оксани в помешканні немає.Жінці все ж удалося прочинити вікно та вигукнути нам, що вона хоче додому та не бажає вічно бути рабинею.Чому мовчать міліціонери?У правоохоронців Сторожинецького райвідділу міліції, які прибули на місце події на повідомлення про злочин і насильницьке утримання людини, своє бачення цієї ситуації. Старший слідчий Сторожинецького РВ УМВС України в Чернівецькій області Владислав Миколайович Мельничук переконував нас, що Оксана перебуває в селі Давидівка добровільно на лікуванні в місцевого мешканця – монаха.Таке трактування ситуації доволі сумнівне, адже ні медичної освіти, ні дозволів і ліцензій на ведення лікувальної діяльності в “батюшки Тодора” немає. На переконання Юрія Володимировича Козія, захисника Ірини Іванівни Ловчої, в діяльності “монах” використовує гіпноз і методи психологічного впливу, що дає змогу експлуатувати безкоштовну робочу силу й утримувати людей проти їхньої волі.На всі закиди і звинувачення в “батюшки Тодора” є залізний аргумент. Мовляв, нікого сюди не кличе, люди приїжджають добровільно.Працівники Сторожинецького райвідділу не вважають порушенням закону наявність закутих у ланцюги людей, оскільки тих утримують родичі. Тож ознак складу злочину, на думку правоохоронців, немає. На інформацію про те, що особи, яких змушують відвідувати “батюшку Тодора”, кидаються на людей, б’ються головою об підлогу, чим, очевидно, становлять загрозу не лише для себе, а й для оточуючих, потребуючи термінового втручання медиків, місцеві міліціонери зауважують, що законних підстав для психіатричного лікування немає, оскільки ніхто з цих людей не перебуває на обліку.На неодноразові звернення до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини Ніни Карпачової щодо бездіяльності працівників Сторожинецького РВ УМВС України в Чернівецькій області під час розгляду заяви про завдання тілесних ушкоджень Ірині Іванівні Ловчій і про насильницьке утримання її доньки мати отримує банальні відписки та чергові запевнення, що Оксана перебуває в селі Давидівка добровільно. Чому ж матері не дозволяють зустрітися та поговорити з донькою – навіть у присутності міліції, юристів і журналістів? Чому всі відповіді за неї дає Ігор Андрейко? І чи маємо право говорити про вільне пересування Оксани?Ірина Іванівна переконана, що донька зазнає постійних фізичних знущань із боку Ігоря Андрейка. На доказ достовірності такого бачення ситуації наштовхує телефонна розмова зятя із її захисником і юристом Юрієм Володимировичем Козієм. І. Андрейко погрожував нам і переконував покинути село Давидівка. Що тоді можемо говорити про його ставлення до Оксани?...На кілька років доньку Ірини Іванівни позбавлено спілкування з матір’ю. Місцева мешканка повідомляє, що протягом цього часу стан Оксани суттєво погіршився. Вона закликала привернути до “батюшки Тодора” увагу громадськості і правоохоронних органів, адже тут утримують чимало таких, як донька Ірини Іванівни.
Правовий висновок
У діях Андрейка І.Я., самозванця, монаха, попа “Тодора-Василя” та в бездіяльності працівників міліції вбачаю ознаки злочину, передбаченого за ст. 147 ч. 2 КК України (захоплення заручників), ст. 146 ч. 3 (позбавлення волі або викрадення людини), ст. 149 ч. 3 (незаконні угоди щодо людей), за який передбачено покарання – позбавлення волі на строк до 15 років із конфіскацією майна. А в бездіяльності працівників міліції щодо приховування цього злочину – ознаки злочину, передбаченого ст. 364 ч. 3 (зловживання владою), за який передбачено покарання – позбавлення волі до 12 років із конфіскацією майна.
Генеральний директор юридичної компанії “Партнер” Козій Ю.В.
Тарас Зозулінський

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике