Днями у Львові відбувся “круглий стіл” на тему “Україна: цивілізаційний проект майбутнього”. Своє бачення розвитку держави, думки й ідеї презентували провідні науковці, діячі культури та громадські діячі не тільки Львівщини, а й України.
На відміну від держав Західної Європи, які пройшли постіндустріальний розвиток, Україна лише шукає своє місце під сонцем. Яким шляхом іти, на які проблеми найбільше слід звернути увагу? Про це й інше дискутували директор Інституту релігії та суспільства Українського Католицького Університету Мирослав Маринович, керівник Асоціації психіатрів України Семен Глузман, письменник і перекладач Іван Андрусяк, публіцист, історик літератури Катерина Борисенко, архієпископ Львівський та Галицький владика Августин, президент Форуму видавців Олександра Коваль та інші.Сьогодні хочемо ознайомити читачів “Газети” з точками зору на майбутнє України двох чи не найпомітніших учасників “круглого столу”
Семен Глузман:
- Як експерт із соціальної політики дуже часто відчуваю гіркоту, песимізм, розчарування, оскільки бачу більше, ніж хочуть бачити журналісти, і вже точно більше, ніж політики. І я насправді погано ставлюся до своєї держави. Коли можу, то критикую, говорю про це вголос. Проте дуже добре ставлюся до своєї країни, до людей. Розумію, що виглядатиму парадоксально, але хочу бути щирим. Не вважаю, що країна перебуває у безвихідній критичній ситуації. Ми колись сперечались із моїм другом по ув’язненню Мирославом Мариновичем, однак надалі залишаюся при своїй думці, що Україна випадково отримала незалежність. Ми її не заслужили, навіть та частина України, в якій нині перебуваю. А відтак не зуміли скористатися можливостями, які нам дала доля, Господь. Але переконаний, що процес оздоровлення відбувається, хоча й дуже складно. І цьому є одне пояснення, яким хочу поділитися з вами. Декілька років тому в мене була доволі відверта розмова з одним із американських послів. Він запитав: чому ми, українці, так різко відрізняємося від білорусів? Я ніколи не займався етнічною психологією, тому не міг відповісти науково. І сказав, що відповім спостереженнями зі свого життя. І запитав його, чи пам’ятає він, хто був титульною нацією в Гулагу? Українці. На той час, коли там сидів я, найбільшою групою, що чинила супротив, були українці. Це дуже важлива підстава для надії на майбутнє. Звичайно, ми не можемо одного дня прокинутися ні в Голландії, ні в Бельгії, але в Україні, яка буде через кілька років, ми обов’язково прокинемося. Я спостерігаю за процесами в Києві - особистість нашого мера дуже незвична, дивна для політиків у нормальних країнах. Але ж він прийшов до влади демократичним шляхом, його вибрали кияни. І, ймовірно, доведеться пережити ще кілька таких потужних розчарувань, зокрема людям, які вірять у геніальну Юлію Тимошенко, політика та рятівника нації. Вочевидь все це потрібно болюче пережити. Але ми повинні стати європейцями в головному, що сповідує ця цивілізація – де людина визначає, кому бути політиком, вона голосує за нього і контролює після виборів. Ми вже вчимося вибирати, але ще ніяк не можемо навчитися контролювати політиків. І зовнішня проблема в цьому в нас страшна – журналісти сприяють зворотному. Програми пана Шустера, на мій погляд, просто диявольські. Вважаю, влада необхідна, чиновники необхідні, інакше не буде держави. Програми на кшталт Шустера взагалі руйнують довіру до влади. Є ж інші політики, яких він не запрошує. Не вважаю, що Україна перебуває на краю прірви. Так, у плані медичних реформ ми загниваюча країна, але коли повертаюся зі своїх професійних поїздок із Киргизії, Індії, інших не європейських держав, і мій літак приземляється в аеропорту Бориспіль, то рідко, але почуваю себе приналежним до європейської спільноти.
Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Семен Глузман: Не вважаю, що Україна перебуває у безвихідній ситуації"