«Нам з дружиною уже за 70, і ми маємо право на захоронення там, де було зарезервоване місце…»
З тих пір пройшло більше 20 років. 2 квітня 1988 року Хвостиков Микола Іванович хоронив свою матір і тоді ж замовив поряд ще два місця. (Відповідно до Закону України про поховання та похоронну справу, за бажанням одного з родичів, визначених у частині п’ятій статті 6, для поховання двох чи більше померлих безоплатно виділяється місце для родинного поховання).
Могилку матері Микола Іванович облагородив, поставили огорожу, на зарезервованих місцях встановив лавку. І все було б добре аж дотепер. Коли після довгої зими син навідався до могилки матері, то був неприємно вражений: «Лавка була зірвана, на могилу накидано глини, збиті кутки надгробника». Як виявилося пізніше, на цьому місці було здійснене нове захоронення. Хоча законом забороняється здійснювати поховання інших померлих (підпоховання), встановлення намогильної споруди, склепу без згоди користувача місця поховання (користувача місця родинного поховання).
Микола Іванович став з’ясовувати обставини. Чому адміністрація кладовища дала згоду на нове захоронення на тому місці, яке вже багато років було зарезервоване? Працівники кладовища стали розводити руками, мовляв, ми нічого не знаємо – це вказівка зверху. От і до сьогоднішнього дня Микола Іванович ходить «по верхах», аби вибороти право для себе і дружини бути похованими поряд. Поряд один з одним і поряд зі своїми предками. Оскільки директор кладовища категорично відмовилася коментувати дану ситуацію, правове вирішення даної проблеми ми стали шукати у міської влади. «Дана проблема складна, оскільки мова йде про кладовище, що по вул. Ольги Кобилянської, – коментує перший заступник міського голови Іван Архипович Михайлюк. – Це кладовище на сьогодні вичерпало свої ресурси, тому є закритим. Поховання там можуть здійснюватися тільки з трьох причин: по-перше, поховання дозволено мешканцям тільки трьох прилеглих до кладовища вулиць, по-друге, якщо місце наперед було зарезервоване і є документ, який би це засвідчував, і третій варіант – за погодженням родичів ховати «могила в могилу». У пана Хвостикова, наскільки мені відомо, немає жодних документів, які б засвідчували, що за ним закріплене певне місце на кладовищі».
Втрачене документальне свідчення зарезервованих місць – вина не тільки Миколи Івановича. Пройшло багато часу, і документ міг загубитися з різних причин. Вести документальну звітність – обов’язок спеціального комунального господарства, в даному випадку – адміністрації кладовища. У разі ліквідації кладовища книга реєстрації поховань померлих передається на зберігання до архіву органу місцевого самоврядування. Але, як виявилося, таких даних ні у дирекції, ні в архіві немає.
«Єдиний можливий варіант – це поховання «могила в могилу» до його покійної матері або на іншому кладовищі», - пропонує заступник голови.
«На сьогодні насправді проблема з кладовищами дуже велика. Щороку на діючому кладовищі у Луці-Мелешківській на 2 га збільшують площу, але й цього недостатньо. Проблему потрібно вирішувати на державному рівні», - запевняє І. А. Михайлюк.
Яке воно, потойбічне життя, ніхто не скаже, але люди мають право ще за життя планувати усі можливі варіанти, щоб перейти у вічність достойно.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"МИ ХОЧЕМО, ЩОБ НАС З ДРУЖИНОЮ ПОХОВАЛИ РАЗОМ". Як зарезервувати місце на кладовищах у Вінниці та інших містах
"