Українські владоможці дуже вміло користуються основним принципом існування українства: моя хата скраю. Знаючи, що підняти на масові акції протесту широкий загал практично неможливо, влада постійно дурить нас обіцянками про щасливе майбутнє, паралельно продовжуючи грабувати державу. Чи ввірветься коли-небудь в українців терпець, чи здатні ми відстояти свої права – в розмові з лідером “Братства”, людиною, яка постійно провокує до спротиву і вуличних акцій, Дмитром Корчинським.
– Пане Дмитре, в Європі, Азії та навіть в Африці масові акції непокори – звична річ. Там люди змушують іти у відставку уряди і президентів. Українці ж виходять на вулицю тільки в надзвичайних випадках. Чому так? Тому, що комуністи зробили нас рабами, і ми досі не змогли цих рабів із себе вичавити?
– Так, справді, Сталін виявився дуже талановитим селекціонером і таки зумів вивести радянську людину. І, як виявилося, радянські люди живуть здебільшого в Україні.
Виходячи бунтувати, громадяни так чи інакше спираються на традиції і на структури громадянського суспільства. Будь-який серйозний бунт в Європі організовують десятки профспілок, сотні й тисячі невеликих громадських організацій, які мають сторічну історію. На Сході ситуація дещо інша. Там бунти спираються на традиційну структуру суспільства.
В Україні з-поміж усіх країн світу найбільш дисперсне (розпилене, розпорошене, – “Газета”) суспільство. Тут немає суспільства, тут є натовп. Це ситуація, скажімо, вокзалу, де немає значимої інформації.
Якщо я чую, що мій партнер по бізнесу – японський шпигун, то це для мене значима інформація, тож роблю певні висновки. Але якщо сиджу на вокзалі й чую, що людина, яка сидить через кілька рядів від мене, – це японський шпигун, то ця інформація для мене нічого не означає. Тобто ми не об’єднуємося однією інформацією, ми просто всі випадково живемо в Україні.
До такого суспільного стану прямує весь світ, а Україна вже тут. І саме тому нам зараз не вдаються бунти, не вдається ніяке об’єднання і не вдаються зв’язки між людьми.
Я дуже багатьох людей запитую: якщо вам стане погано, вас потягнуть у в’язницю чи несправедливо образять, на підтримку скількох людей ви можете розраховувати, скільки людей із вашого оточення продадуть квартири, машини для того, щоб заплатити суду і визволити чи просто стануть на ваш захист? Як правило, вони відповідають, що розраховують на матір, у кращому разі ще й на батька.
Тобто в нашій державі практично немає людей, які можуть розраховувати на підтримку свого оточення чи надавати цю підтримку будь-кому іншому, жертвувати своїми коштами заради когоcь із близьких. Оскільки це стосується кожної людини, то це тим паче стосується і суспільства.
Усе-таки бунт продукує солідарність, а не тільки гнів. У нас такої солідарності немає – ні побутової, ні соціальної.
– Уся без винятку нинішня влада – і Ющенко, і Тимошенко, і Янукович – уже не раз демонструвала свою нездатність керувати країною. Попри це, схоже, їм немає чого турбуватися про своє майбутнє. Будуть нові вибори і за них усе одно проголосують, бо немає інших. Люди все-таки із цих зол вибирають менше, не знають іншого, гідного лідера, чи це такий собі український мазохізм?
– Люди завжди голосують за остаточним принципом. Не за найкращого, а за найменш гідного. Лідери в такому дисперсному суспільстві, про яке ми говорили, не можуть з’являтися. Для того, щоб з’явився Цезар, треба, щоб суспільство складалося з Брутів. Немає Брутів – немає і Цезаря. Українцям справді немає за кого голосувати, і нова людина не може проявитися. Може прийти хтось ззовні.
– А хто це може бути ззовні?
– Кого дадуть. Чи гауляйтер, чи генерал-губернатор, чи якийсь єврокомісар.
– Іще кілька років тому ми всі пишалися помаранчевою революцією, яка викликала захоплення і в багатьох країнах Європи. На знак прихильності до України депутати німецького парламенту навіть одягали помаранчеві шарфики. Що відбулося після революції, всім відомо. Може, революція не дала тих наслідків, яких від неї очікували, тому що вона була безкровною?
– Безумовно. Але, по-перше, це не була революція. Це був фестиваль. Основний секрет помаранчевої революції, де б вона не відбувалася – в Киргизії, Грузії, Югославії чи в Україні, – це нездатність влади чинити опір. Помаранчеву революцію зробив не український народ, а американський. Саме американці дали “дах” помаранчевій революції, тому і влада, і противники помаранчевої революції боялися розганяти натовп.
Боялися тому, що їм пояснили: якщо ви готові, як колумбійські наркомарксисти, решту життя переховуватися в Карпатських лісах і звідти боротися з глобалізмом, тоді можете помахати гумовими кийками. А якщо хочете залишитися в межах економічного життя, продовжувати продавати метал і хімію, зберегти свої рахунки і нерухомість за кордоном, бути виїзними, не підпадати під міжнародні розслідування і суди, то розслабтеся й одержуйте задоволення. Себто насправді помаранчеву революцію зробили американські технології і під “дахом” американців.
Окрім усього іншого, будь-яка нормальна революція має “з’їсти” своїх дітей. А помаранчеві події не призвели до репресій не тільки проти регіоналів чи проти Кучми, вони не призвели до репресій і проти помаранчевої трибуни. Себто це не була справжня революція, саме тому після неї нічого не сталося. Просто одна частина номенклатури подолала іншу на тлі співаючого натовпу.
– Будь-яка нація має активних людей, пасіонаріїв, за Львом Гумільовим, і масу, натовп – інертний і терплячий. На вашу думку, в нас цих пасіонаріїв достатньо для того, щоб збудувати нормальну державу?
– Загалом достатньо. І вони всі будують нормальні держави, але тільки сусідні. Так склалося традиційно, що всі люди, які дещо “буйніші”, звідси виїжджають. Активніші та розумніші завжди виїжджають із села в місто, а Україна – це суцільне село, тому активні люди виїжджають деінде для того, щоб там будувати нормальні держави.
– А можливо, наші пасіонарії не надто активні й самі не бачать виходу з тупика, в який потрапили завдяки владі?
– Чому неактивні? Активні, але ж їх випирає суспільство. Український народ ненавидить усіх більш-менш активних людей. Люблять тих, хто розмовляє, а тих, хто стріляє, не люблять. Тому, власне, українці їдуть реалізовуватися за кордон.
– Ви один із тих, хто намагається розворушити маси. Чи не дратує те, що ваші акції непокори підтримує так мало людей?
– Безумовно, іноді дратує. Але, з іншого боку, якби всі ці люди мене підтримували б, то я почав би думати, що роблю щось не те, йду кудись не туди.
– А не дратує те, що в Україні так мало шанують своїх героїв – і колишніх, і теперішніх? Окрім Ющенка, це майже нікому з представників влади не потрібно.
– Віктор Ющенко – це Мідас навпаки. Існує легенда про царя Мідаса, який перетворював на золото все, до чого торкався. Так от, Віктор Андрійович перетворює на багно все, до чого торкається. І краще б він не займався своєю культурологічною діяльністю.
А щодо недостатнього вшанування героїв, то на це теж впливає дисперсність нашого суспільства. Ми – нація без майбутнього. З одного боку, це, звісно, погано, а з іншого – означає, що насправді будь-яка активна солідарна група в Україні має максимум можливостей. У нас розпорошене суспільство, слабка влада, тож ніхто не чинитиме жодного опору.
Проблема в тому, що всередині України таку солідарну групу складно зібрати. Назовні це зробити легше, що ми дуже часто бачили. Коли прийшли тюрки на Балкани і створили болгарську державу з місцевих слов’ян. Прийшли скандинави на Наддніпрянщину і створили тут державу. Прийшли нормандці в Англію і примусили англосаксів бути державою. І так далі. Тобто якось отак виходить, що легше приходити ззовні.
Наші предки втікали в татарські степи і потім уже поверталися в Україну для того, щоб накинути тут полкову організацію, створити Гетьманщину. Якщо активні українці хочуть щось зробити, їм треба втекти звідси, добре повправлятися у стрільбі, а потім повернутися для того, щоб дати всьому якийсь лад.
– На сайті вашого “Братства” розміщено гасло “Демократія – ніщо, свобода – все!” Ви не вірите в демократію?
– Безумовно, я не вірю в демократію. Я – християнин, а всі християни вважають, що врятується меншість і дуже невелика. І, відповідно, більшість може приймати тільки погані рішення.
– Кілька тижнів тому Тимошенко і Янукович через нову Конституцію фактично намагалися створити в Україні диктатуру. Вона можлива в нас?
– В Україні диктатура можлива тільки ззовні. Колись Людовик XIV сказав: “Держава – це я”. Потім французька буржуазія це заперечила, сказавши: “Держава – це ми”. І вони створили національні збори. Потім французькі клошари і люмпени заперечили буржуазію. Вони сказали: “Ні, нація – це ми всі”. Їм здавалося, що цю послідовність уже вичерпано, але вони не здогадувалися, що потім виникне Україна, де Президент казатиме, що держава – “Не я, це вона”. А вона казатиме: “Держава – це він”. А депутати скажуть: “Держава – це всі, хто завгодно, але тільки не ми”. А ми всі говоритимемо: “Держава – це вони”. Тобто в цій країні, безумовно, ніяка диктатура неможлива. Тільки ззовні.
Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Дмитро Корчинський: "В Україні немає суспільства, є натовп""