“Золото” олімпійського Пекіна нашої землячки залишилось у минулому суперсезоні, а нинішнє літо для Наталі Добринської стартувало також по-чемпіонськи – вінничанка у ролі фаворитки перемогла в австрійському Гьотцісі. Тепер нова мета Наталки – найвища сходинка на чемпіонаті світу в Берліні.
- Наталко, перемога у першому великому турнірі сезону – це для тебе знак?
- Значення цього старту справді не можна переоцінити, хоча б тому, що вони – перші в сезоні, а ще дуже престижні, з дуже давньою історією. Тим більше, що цього року турнір був свого роду ювілейний, 35-й... А ще сюди щороку приїздять найкращі спортсмени, а організатори, у свою чергу, вже стільки років тримають високий рівень репутації турніру. Недарма саме на цьому турнірі в Австрії часто показуються найкращі результати сезону, вищі, ніж на чемпіонаті світу чи Олімпіаді. І саме тут світовий рекорд серед чоловіків встановив чех Роман Шебрлє, а серед жінок вищий клас тут демонструвала знаменита американка Джеккі Джойнер-Керрсі.
- Перед стартом не було мандражу, бо всі тебе вважали номером 1?
- Знаєте, перед стартом я була повністю спокійна, розслаблена і вірила, що мені все вдасться, все зможу… Але вже перший день змагань показав, що з таким настроєм навряд чи чогось доб’юся. Бо у стрибках у висоту одразу виступила не надто добре, навіть в улюбленому секторі для штовхання ядра спочатку зробила два заступи, а в третій спробі відправила снаряд навіть гірше, ніж на розминці. Тож після цього одразу зрозуміла, що розслаблятися не можна ані на мить – взяла себе в руки, зібралася і таки змогла показати гідний результат.
- Як ти ставишся до своїх головних суперниць – подруг по команді України? Хіба може бути дружба між конкурентами?
- Скажу чесно, я дуже рада, що в Австрії весь подіум дістався нам, українкам, і ми всі троє змогли показати хороші результати. А конкуренція… На наші стосунки вона жодним чином не впливає. Ми товаришуємо, маємо дуже хороші стосунки, завжди підтримуємо і допомагаємо одна одній. Так, на доріжці ми – суперники, але це триває ж лише якусь мить. Зрештою, хіба можуть бути між нами погані стосунки, коли на змаганнях ми цілі дні проводимо поруч? Окрім того, Анна Мельниченко і Людмила Йосипенко – просто чудові дівчата.
- Перед чемпіонатом у Берліні ти ще братимеш участь у серйозних змаганнях?
- Планую виступити ще на одних змаганнях в Чехії десь за місяць до чемпіонату світу. А далі повністю сконцентруюся на підготовці до Берліна. Зрештою, часу до чемпіонату залишилося не так уже й багато.
- Після твоєї перемоги на Олімпіаді умови тренувань чемпіонки стали чемпіонськими?
- На жаль, ні. Умови для спортсменів жодним чином не покращилися. Вони були поганими – такими й залишилися. У Києві легкоатлетам практично нема де тренуватися. Наприклад, нема де стрибати у висоту на відкритому повітрі: немає нормальних ям для приземлення, немає якісних доріжок для розбігу. І от парадокс: попри це, наші результати тільки зростають. Можливо, декому навіть здається, що у чим гірших умовах ми тренуємося, тим краще виступаємо. Але так не має бути – повинні бути легкоатлетичні манежі, стадіони. Спортсмени повинні готуватися до змагань у нормальних умовах. У більшості міст цього нема, у моїй рідній Вінниці рідкісний виняток – стадіон у Центральному міському парку.
- Після медалі Пекіна-2008 ти стала шалено популярна - інтерв’ю, зустрічі, зйомки. Тобі сподобалося публічне життя?
- Звичайно, увага завжди приємна, але якщо все в міру – у вільний від активних тренувань час. Натомість, коли починаєш активно готуватися до змагань, то постійні зустрічі та розмови просто відволікають від роботи, не дають зосередитися. Тож тепер на публічне, зіркове життя у мене просто не вистачає часу. Поки що повністю сконцентрована на своїх виступах – вважаю, що не всі вершини у спорті я вже підкорила.
- Але ж ти знаходила час для відвідин рідної школи, спортивних секцій та дитячих лікарень?
- Я переконана, що такі зустрічі дуже важливі. І не тільки для дітей, а й для їх батьків. Вони спілкуються з атлетами, розуміють, наскільки спорт важливий для розвитку їхніх дітей. Це спонукає віддавати дітлахів у різноманітні секції. А самі діти… У них очі світяться радістю, щастям під час спілкування з нами. Це дуже приємно – подарувати хоч хвилинку щастя дітям, особливо тим, які зараз проходять лікування.
- Твоя найближча мрія?
- Нині я взяла курс на Берлін!
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
НАТАЛЯ ДОБРИНСЬКА ВЗЯЛА КУРС "НА БЕРЛІН"
"