Завтра лечу в Африку! До Тунісу! Супер!!! Але ж свою шкільну французьку, за яку мав у табелі «5», я майже забув і тепер доведеться спілкуватись із берберами мовою жестів… Ну, якось воно буде, бо українці ніде ще не пропадали, навіть у Сахарі.
Але спершу в програмі десятиденного журналістського марш-кидка на запрошення гендиректора турфірми OASIS Рафіка Кайссі по Африці був острів Джерба, по дорозі на який у віконце ілюмінатора я милувався з висоти 10 тисяч метрів хорватським Дурбовніком, бухтою Неаполя та мафіозним Палермо… Чесно кажучи, ще з часів мультика про лікаря Айболита та пісеньки «Маленькие дети, ни за что на свете не ходите, дети, в Африку гулять..» я попри все мріяв потрапити на цей спекотний континент. І ось після трьох годин польоту наш «Боїнг» сів у країні крокодилів, верблюдів та бармалеїв. Але митники та прикордонники в аеропорту Джерби виявились зовсім не схожими на казкових бармалеїв і гостинно впустили команду Українського журналістського фонду на один із найбільших курортів Середземномор'я.
Що вразило в першу чергу? Пекельне сонце, доволі мало дерев і дуже старі, майже раритетні авто, переважно французькі. А ще чоловічі компанії, які серед білого трудового дня безтурботно попивали чай-каву в місцевих кафе… Здавалось, для них час зовсім зупинився і сидять вони тут ще з піратських часів. Але наш перший гід розвіяв усі сумніви в працездатності місцевих чоловіків, коли показав насипану вручну, ще за римлян, дорогу між островом і материком. Круто! А коли ми заселились у перший готель категорії «4 зірочки», стало зрозуміло, за що Туніс так люблять французи, італійці, німці та сусіди-поляки… Бо тут тепло і привітно цілий рік, місцеві пляжі — супер, клімат — помірний, море — чисте, а сервіс по системі «Все включено» відповідає заявленим «зірочкам». А які навколо квіти! Ось вона, екзотика! Недарма в часи розквіту піратства на Джербі розміщувалась база легендарного пірата Драгута. І вже в форматі історичної заманухи наш гід інтригуюче розповів про страшну вежу Борд-ель-Рус, споруджену з черепів п'яти тисяч забитих піратами християн… А ще на Джербі є синагога Гриба — ровесниця царя Соломона! Також Джербу називають остром Каліпсо, бо саме тут вона сім років тримала Одіссея, домагаючись його кохання. Одіссей справу свою робив вправно, свідченням чому стали четверо дітей. Проте про Пенелопу герой не забув і за першої нагоди накивав з острова п'ятами. Те ж зробили й ми, але лише зваблені дивовижним 2-денним джип-рейдом в серце Сахари…
Та спершу нас вразила не стільки Сахара, як водій нашого «Ленд Крузера» Едді — він одразу вгадав настрій своїх 6-х пасажирів і поставив запальну африканську музику. А ще була чудова, без єдиної ямки дорога до пустелі, сухе соляне море та перші міражі — контрабандний у придорожніх каністрах 98-й бензин із сусідніх Лівії та Алжиру по 15-18 центів за літр. На наші гроші виходить по 1,37 гривні! Автомобілісти першими зрозуміють мій ціновий шок… А кіномани не менше заздритимуть, бо Туніс завдяки своїм пейзажам, римській історичній спадщині і французькому корінню давно став у Африці знімальним майданчиком №1 для багатьох фільмів (»Анжеліка», «Гладіатор», «Індіана Джонс», «Англійський пацієнт» і ті самі «Зоряні війни» Джорджа Лукаса. Так, так, саме в цих пісках Сахари Лукас знімав у 1976 році неподалік міста Нефта четвертий епізод знаменитої саги — «Нова надія». Цікаво, що саме під час зйомок тут вперше за 50 років пішов дощ, що попсувало нерви знімальній групі. Але під час нашої поїздки, коли на швидкості 80 км по сахарських ямах-канавах джип от-от мав розвалитись, за бортом було +52 по Цельсію! Повірте, дощу нам теж дуже хотілось…
Шок третій — легендарний Карфаген, дуже схожий на наш кримський Херсонес. До речі, заснувала місто вдова фінікійського царя Еліса, відома нам як Дідона (та сама, котра в Котляревського вимагала від Енея: «Постій, прескурвий, вражий сину! Зо мною перше розплатись»). Шукаючи на той час притулку, їй вдалося укласти з місцевими жителями — берберами — контракт про те, що під власну оселю вона може взяти собі землю, не більшу за бичачу шкуру. Так ось ця Дідона додумалась нарізати шкуру на тоненькі паски, якими вона «викупила» в берберів цілий пагорб. Діловиті карфагеняни увесь час пробували домовитись і з Римом, сплачуючи за це величезні контрибуції. Проте їм, діловим людям, було не зрозуміти, що питання не в грошах, а в принципі. Як казав щоразу у парламенті Марк Порцій Катон: «Ceterum censeo Carthaginem esse delendam», — Карфагену має настати гаплик, якщо коротко. Він і настав. Нині Карфаген (арабською Картаж) — найдорожче передмістя столиці. Тут мешкає нинішня еліта, тут же розташована резиденція президента.
Шок №4 — це біло-блакитне місто Cіді Бу Саід, такий собі туніський Коктебель із незабутньою кольоровою гамою та вільними норовами між хлопцями та дівчатами… Невже таке можливе у мусульманській посткомуністичній країні? Африканський Монмартр стверджує — так, бо кожен двадцятий його мешканець - митець чи художник. А художникам, як відомо, можна практично все. І туристам в Тунісі також! Не можна лише три речі — фотографувати палаци президента, місцеве МВС і поліцейських. Решта бажань і можливостей залежать від вашої моралі, культури та товщини гаманця.
До речі, місцеві базари і море товарів на них — це окремий культурологічний шок. Бо весь цей крам — від спецій, кераміки, кави, сумок із шкіри верблюда до прикрас і сувенірів – можна купити буквально за копійки. Не вірите? Тоді торгуйтесь до останнього, бажано французькою чи німецькою мовами, і названа вам ціна впаде в 5 чи 10 разів! А як треба результативно торгуватись, на практиці показав наш колега із Чернівців пан Петро, який своєю наполегливістю доводив берберів до сказу та серцевого нападу, і тоді вони віддавали йому товар за смішною ціною зі словами капітуляції: «Я банкрот!» — «Ти — бандит з України!»
А ще за 10 днів африканського галопу довжиною 2500 кілометрів нашу журналістську команду стовідсотково вразили рибні аукціони, сади олив і фінікових пальм, мавзолей туніського Брежнєва — президента Бургіби, цвинтар моряків, їхні верблюди та їхні жінки.
Чому саме верблюди і жінки? Бо за наречену в цій країні зазвичай давали викуп — верблюдів, які й нині коштують від 5000 доларів за звичайного до 80 тисяч баксів за білого. А щодо жінок, то місцеві хлопці просто вмирають за білявками і на крутій дискотеці «Превіледж» міста Сусс ми бачили такі гарячі вияви симпатій… Але і їхні «засмаглі» дівчата на гарних авто у європейському одязі виглядають суперово і є своєрідною візиткою сучасного Тунісу.
І наостанок після гарних готелів від фірми OASIS та чудових пляжів був ще один африканський шок — суто український. Це коли в одному із кафе ми випадково зустрілись із подружньою парою лікарів Григоренків — Миколою та Ганною, які вже 6 років живуть і працюють у Тунісі. Виявляється, що медики, вчителі та юристи найбільше заробляють у цій країні — від 2000 тисяч доларів до безкінечності. А тому наші співвітчизники вивчили на «відмінно» французьку та трішки арабську, відкрили приватну практику і мають на двох 8 тисяч доларів на місяць! А ще як іноземці перші 5 років мають право не платити податки, без мита ввезти з Європи 2-річне авто і без проблем купити за 50 тисяч доларів на виплату під 6% річних будинок зі всіма зручностями, басейном та садом із олив… Скажете, рай?
Може, й так, але в чужій країні потрібно жити за чужими законами. Бо бути 10 днів туристом і шість років місцевим лікарем — різні речі. І саме про це ми говорили із нашими африканцями годину під туніський м'ятний чай та каву. Наостанок їм захотілось хоч шматочок сала з України чи 50 грамів «Немирова». А ми на всяк випадок сказали землякам «До побачення!» і кинули монетку в Середземне море… До зустрічі, Тунісе та Африко!
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
ТРОЯНДИ ПУСТЕЛІ РОСТУТЬ В ТУНІСІ. 10 днів у Африці провів наш кореспондент
"