ВІННИЧЧИНУ ОТРУЮЮТЬ НЕ ЛИШЕ ДІОКСАНАМИ. Чому відповідальні за це чиновники не виконують своїх обов'язків?

Прочитав статтю у газеті «33-й канал» від 22.04.09р., яка називається «Вибухи в кар’єрах отруюють Вінниччину діоксином». Прочитаний матеріал мене зацікавив, і я хотів би висловити свою думку на шпальтах вашого видання.

Я з 1962 року працював майстром вибухових робіт, з 1970 року і по цей час – начальник дільниці вибухових робіт. Мав справу з різними типами вибухових речовин і підірвав приблизно 10-12 тис. тонн вибухівки, тобто, маю певні уявлення про тему, підняту газетою.

Ваша стаття зачіпає ряд основних моментів, давайте розглянемо їх. Як цілком справедливо вказав начальник Держгіртехнагляду Коваль А.Д., виробництво вибухівки засноване на документах, які регламентують процес, контроль теж дуже суворий і регулярний. На перший погляд, все добре, але завжди є моменти, які ховаються в тінь. Давайте спробуємо їх оцінити.

По-перше, зі свого досвіду я можу сказати, що при використанні у кар’єрах штатних вибухових речовин (заводського виготовлення) після вибуху утворюється хмара: від «Анеміксів» – світло-сірого, а від використання вибухівки «Ера» – темно-жовтого кольору. Тобто, виходячи з кольору, можна сказати, що використовували.

По-друге, оскільки я підтримую зв’язок із своїми колегами за професією, то нещодавно мені став відомий один цікавий випадок. У кар’єрі біля с. Віри Сарненського райнону Рівненської області «Карпатвибухпром» провів вибух близько 1,5 місяця тому з використанням вибухівки Павлоградського заводу, що випускає «Еру». І все добре, тільки на село вітер поніс темну жовту хмару з продуктів вибуху. Результат: у селі раптом передохли одночасно всі кури. Враховуючи нинішні скрутні часи, селяни відреагували – почали писати скарги в прокуратуру, санстанцію. В той же час перевірка ветеринарної лабораторії ніяких вірусів чи інфекцій у курей не знайшла.

Звичайно, це може бути співпадіння, але ще в молодості автор цих рядків працював на шахті і пам’ятає свідчення старих шахтарів, коли ті розповідали, що в шахту для контролю рівня метану брали пташок. І якщо ті здихали, то всі роботи припинялись і люди виходили з того забою. Пізніше замість пташок почали використовувати переносні аналізатори метану, але факт, що живі істоти дуже добре реагують на те, що тільки згодом науковці перетворюють на прилади.

Далі. Недавно по телевізору був цикл передач про лабораторний контроль продуктів харчування (ковбаси, молочних виробів, цукерок) та йшлося про те, що з метою прибутку туди додають все що завгодно. І прозвучала така інформація: на пострадянському просторі є лише 2 прилади, що визначають вміст діоксанів у продуктах. Місце розміщення – Академія наук, Москва, Новосибірськ. Вартість приладу – 250 тис. дол. США, вартість контрольного зразка, по якому йде перевірка, 100 тисяч доларів США. Можливо, я помиляюсь, але суть була така, що в Україні немає таких приладів.

Якщо ця інформація правдива, то як наша СЕС могла дати висновок про наявність діоксану чи його відсутність при вибухах у вінницьких кар’єрах?

Тепер давайте подивимося на питання конкуренції.

На кар’єрах Рівненщини та Вінниччини, де довелося працювати, у ціні вибухових робіт 70%-80% займає вибухівка. При цьому норма витрат на 1 м3 породи складає 1-1,1 кг. Ціна заводської вибухівки перевищує сьогодні 8,-8,5 грн./кг. Тобто, при підриві найдешевшою вибухівкою «Анеміксом» реальна ціна буде на рівні 7,8-7,9 грн./м3

Представники «Укрвибухбуд» пропонували свої послуги за ціною 6,80-6,90 грн./м3, тобто ціна набагато нижча. З життєвого досвіду можу сказати, що таке буває, коли пробують захопити ринок збуту або коли цей продукт, в даному випадку вибухівка «Ера», не дає основний дохід. Що ж тоді дає основні доходи? Про це можна тільки здогадуватись.

І на завершення. Сьогодні для здачі об’єкта або отримання технічних умов на продукцію не обов’язково постійно дбати про дотримання норм і складу продукту. Основне – упорядкувати потрібні папери і показати, що все гаразд. На жаль, у нас немає незалежних лабораторій, які б самі відбирали зразки продукції з автомобіля, що везе продукт до споживача, а не перевіряли те, що привозить виробник на перевірку.

Бізнес в Україні не орієнтується на добробут своїх працівників, на зацікавленість споживача, безпеку місцевої громади, здорове навколишнє середовище. У нього відсутня соціальна і моральна відповідальність. У принципі, моральний бізнес – нереальний, його принцип – збагачення будь-якою ціною.

Єдине, що ще можна зробити, – це змусити дотримуватись соціальних та екологічних стандартів. І гарантувати може це жорстка регуляторна політика держави.

Верховну Раду та чиновників примусити виконувати прийняті ними закони може тільки виступ громади України.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике