"ХТО ДАВ НАКАЗ ПЛАТИТИ ГРОШІ У ВІННИЦЬКИХ БІБЛІОТЕКАХ?" - запитують читачі у відкритому листі до влади

«Десятиліттями ми, жителі Вишеньки, безплатно користувались послугами міських бібліотек. Навіть у важкі 90-ті роки ХХ ст. у нас і наших тоді ще живих батьків була «віддушина» - посидіти в читальному залі бібліотеки за свіжим номером журналу чи газети, бо передплатити видання щонайменш за 80-100 грн. за півроку пенсіонеру не по кишені.

Абсолютно неможливо це зробити у час кризи. Так ось, коли ми з дочкою-старшокласницею цього року завітали до бібліотеки, нова працівниця заявила, що відтепер потрібно платити гроші: мені 5 грн. (бо працююча), а дочці 3 грн. (бо учениця). Звідки ж платити, якщо сама виховую дочку і моя зарплата ледь сягає 650 грн.? Ще один молодий чоловік не захотів платити, бо взагалі втратив роботу…

Ми запитували: «Хто дав наказ брати гроші? І чому повинна платити старшокласниця, якщо вона грошей не заробляє?» Бібліотекарка секретів не видавала: мабуть, начальство гарно провело інструктаж і надходження грошей очікує… Скаже зайве - поплатиться роботою.

Не записалися ми тоді до бібліотеки. А через місяць вже із сусідкою пішли в іншу бібліотеку, також міську. Надзвичайно ввічливо і там нагадали про платні послуги. Показали, так би мовити, розцінки: запис до бібліотеки для працюючих – 5 грн., для студентів – 3 грн., учнів – 2 грн., пенсіонерів – 2 грн. і т.д. Перереєстрація, здається, на 1 грн. усім дешевше. Отже, хто сказав, що духовність не купується, що в Конституції України записані права на безкоштовну освіту, культуру?..

Студенти вузів і технікумів резонно запитували бібліотекарів: за що платити, коли в бібліотеці 97% літератури радянського періоду, коли з року в рік зменшується кількість передплатних видань як українською, так і російською мовами, коли книги з економіки та правознавства видаються інколи додому за додаткову плату? Таких «коли» було багато, а відповіді - жодної.

Тому звертаємося до вас і віримо, що ви, народна газета, опублікуєте лист і ми дочекаємося відповіді від начальників культури м. Вінниці та області. У багатьох інтерв’ю кризового періоду вони не втомлюються повторювати, що українська культура відроджується (?!), бібліотекарів ніхто не збирається скорочувати через нестачу читачів.

То чому воно далеко не так? Бібліотечні приміщення міста – ласий шматок для декого (згадаймо хоча б боротьбу за таке приміщення на вул. Свердлова). Платні послуги - то інструмент, який відіб’є бажання у тисяч і тисяч простих людей йти в бібліотеку. От і з’явиться привід згодом закрити читальні, а приміщення розпродати. Хіба не так було з дитсадками?..

Але ж, шановні депутати Вінницької міської ради, життя не закінчується на сьогоднішніх пенсіонерах. Вінниця потребує сьогодні все більше і більше дитсадків, а згодом і бібліотек. Хоч одну ви відкрили за 18 років незалежності? Розуміємо – це нині подвиг. Без лапок пишемо. Правда! Молодь привчається не до читання, а до азартних ігор, наркотиків. Платними послугами її в бібліотеку не заманиш. І ніколи не стане держава європейською, бо в багатьох країнах муніципальні бібліотеки безкоштовні. Там дотримуються своїх конституцій. А у нас?

Хоч Конституцією України гарантується право на безкоштовну освіту, культуру, духовний розвиток кожному громадянину, однак чому ці гарантії не забезпечуються державними органами, які є у місті?..

А ще нам гарантоване право на інформацію, послуги з якої також надає бібліотека. Ми знатимемо більше, відвідуючи бібліотеки. Якщо вони стануть для нас доступними. Саме доступними».

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике