Зі страшним горем завітала до нас у редакцію Олександра Карпівна Горупаха. У потрійному зіткненні легковика «Деу», фури «Рено» та автобуса «Фольксваген» під Вінницею 5 серпня 2007 року вона навіки втратила свого 43-річного сина Геннадія Володимировича Лущана, 32-річну невістку Світлану, онука Володю, племінника, друга родини... Ця аварія стала однією з найжахливіших пригод за останній час на Вінниччині.
– У мого онука були серйозні проблеми із нирками, йому робили важку операцію у Варшаві. Тому син продав свою машину і придбав цю «Деу». Бог тоді уберіг нашого хлопчика. Згодом родина вирушила на море, взяли із собою ще свого племінника та друга. Вони відпочивали у Штормовому біля Євпаторії, казали, що «дуріли від відпочинку». А зранку я телефонувала синові, то він казав, що все гаразд. Хто ж знав, що відпочинок так закінчиться, – втирає сльози безутішна мати і бабуся.
Трагедія сталась о 16.10 на об’їзній дорозі Вінниці. «Деу-Матіс» львів’ян їхала додому, за нею йшов мікроавтобус «Фольксваген», яким мешканки Погребища їхали на ринок до Хмельницького. Їм назустріч прямувала фура «Рено-Магнум» із 19 тоннами картоплі під керуванням 53-річного жителя Миколаєва. Як напишуть у вироку суду: «Водій фури... з врахуванням габаритів автомобіля і вантажу, а також стану дорожнього покриття (аварія сталась після дощу - авт.) невірно обрав безпечу швидкість, внаслідок чого не зміг безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух, допустив виїзд... на зустрічну смугу, після чого... здійснив різкий маневр вправо, чим допустив... виїзд напівпричепу на зустрічну смугу руху...». Важкий удар причепу зніс «Деу» і мікроавтобус з дороги. Після цього «Деу» вдарився у бус і остаточно перетворився на купу металобрухту. Автобус погребищан злетів у кювет і перекинувся...
Геннадій Лущан, що був за кермом «Деу», і його дружина Світлана загинули миттєво. «Кажуть, що син кричав страшно перед смертю у останні хвилини життя», - втирає сльози мати. Племінник Світлани, 15-річний Юрій Садига, теж прийняв на себе страшний удар – підлітка зібрали буквально по шматочках і ховали потім у закритій труні. Наче на війні. Також на місці загинула пасажирка автобуса погребищан. Ще п’ятеро людей з «Фольксвагена» – водій та чотири пасажирки - були травмовані. Онук Володя потрапив із дуже важкими травмами до обласної дитячої лікарні. Доля надасть йому ще 13 днів життя після аварії, з коми у свідомість він так і прийшов. А через 40 діб після трагедії у львівській лікарні помер п’ятий пасажир «Деу» – молодий cпортсмен Олег Пухняк. Він був з бідової родини, мав глухонімого брата, восени хотів іти в армію. А ще ніколи в житті не бачив моря. Коли Геннадій дізнався про це, то без вагань взяв хлопця із собою...
Олександра Карпівна дізналась про трагедію від свого свата Володимира Степановича Козака, який після страшної звістки першим виїхав до Вінниці. А вже через свою рідну сестру-вінничанку Тамару Гуменюк довідалась, що її онук у реанімації, а про смерть сина і невістки та племінника ще не знала. Мов «на автоматі» вона бігла на вокзал, щоб сісти на поїзд до Вінниці, але квитків не було, добре, що міліціонер поспівчував, посадив на найближчий потяг... А далі були страшні і великі похорони, коли чи не увесь Львів та інші регіони України ховали загиблих. У одній родині одразу загинули син, невістка та онук, а у Володимира Степановича Козака - донька і обидва онуки...
На суді водій фатальної вантажівки, який, до речі, мав водійський стаж з 1972 року і 20 років працював лише на фурах, не визнав свою вину. За його словами, причиною аварії стала слизька після дощу і погана дорога, а також потерпілі, які не зупинялись і не уникали зіткнення. Вироком Вінницького районного суду він отримав дев’ять років позбавлення волі та три роки заборони керування транспортними засобами. Апеляційний суд залишив вирок без змін...
- Це дуже жахлива ситуація, адже рідко коли трапляються аварії з дуже великою кількістю загиблих та травмованих різного ступеня важкості. Тому сподіваємось, що це яскравий приклад для водіїв, щоб не порушували правила дорожнього руху, не були неуважними чи безпечними, адже залізо можна полагодити, а мертву людину та скалічену долю вже ні, – каже голова Вінницького районного суду Ірина Гриценко, яка розглядала цю справу. – І звісно, з юридичної точки зору усі сторони рівні перед судом, але з моральної, людської сторони, мені дуже шкода усіх рідних і близьких потерпілих у аварії.
– На суді я просила, щоб обвинувачений водій не сидів, а стояв і дивився потерпілим у вічі. І хоч водій пояснював, що в нього родина, старий 70-річний батько на утриманні, своя родина, але ж я і мої рідні, близькі втратили усіх своїх, – каже Олександра Горупаха. – Незважаючи на горе, я дуже вдячна усім тим, хто підтримав і допомагав мені у ці страшні хвилини. Зокрема, голові Вінницького райсуду пані Гриценко, яка завжди по-людськи відгукувалсь на мою біду, завжди при відвідуванні знаходила хвилини поспілкуватись, поспівчувати і поплакати зі мною разом. Вдячна адвокатам Олені Ліхановій і Миколі Мосіну, правоохоронцям, медикам, рятувальникам, свідкам аварії, які буквально рвали руками шматки металу, аби дістати людей з машин. До речі, підприємству-власнику даної фури суд присудив також виплату грошової компенсації потерпілим і рідним та близьким загиблих. Але донині, незважаючи на рішення суду, страхові компанії не поспішають виплатити компенсацію.
– З введенням нового законодавства про посилення відповідальності за порушення правил дорожнього руху кількість ДТП по Україні значно зменшилась. Наприклад, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року за чотири місяці цього року кількість ДТП з потерпілими зменшилась на 55,2 % (163 цього року проти 364 минулого), кількість загиблих - на 38,1% (44 проти 71), травмованих - на 59,8% (161 проти 401), – констатує начальник відділу профілактичної роботи облДАІ Володимир Мотичко. – Законодавство оберігає людські життя. Можу запевнити, що нині лише суворе і невідворотне покарання, а не громадська і людська свідомість, зупиняє потенційного порушника ПДР. До прийняття закону за такі порушення часто доводилось платити людськими життями. Як і у тій аварії.
На жаль, ніяке, навіть найсуворіше, покарання не поверне усіх загиблих у автопригоді.
– Мій син був добрий. Допомагав друзям, тим, хто був у скруті, у біді. Ще у дитинстві якось купували ми костюм, я кажу: «Сину, він же завеликий на тебе». А він: «Мамо, це для мого друга». Хороший, вправний спортсмен був, з дитинства займався фехтуванням, з шостого класу змагання вигравав і титули здобував, потім боксом, єдиноборствами займався. Закінчив інститут фізкультури, у армії теж спортом займався. Вправним водієм був, возив колись високопосадовця Пукшина, – плаче Олександра Карпівна. – Сняться вони мені, я навіть спати не можу. Сниться, що син cидить біля мене, я питаю, чи не холодно йому, а він чогось очі опускає і дуже лагідно каже: «Ні, тепло». І наче бачу, як онук заходить: «Бабусю, а я з татом і мамою ходив до церкви». Не вірю, що їх немає, навіть з мобілки номери не стираю... Вірю, що вони колись повернуться до мене... Тому і не хочу їхати до місця загибелі рідних.
Геннадій дуже любив полювання. Одного разу свата свого, який потопав у озері, з води холодної і ледь не з того світу витягнув і врятував. Тримав двох породистих грейхаундів – англійських хортів Ніку і Кобру, вирощував і продавав від них елітних цуценят. У газету фото собак відправляв. Ніка пережила свого господаря на півтора року і тоді пішла до нього… Собача вірність...
Безнадія увійшла у життя уродженки Козятинщини, а нині мешканки Львова Олександри Карпівни Горупахи та її чоловіка, усіх рідних і близьких загиблих. Але люди тримаються. Багато в чому допомагає Олександрі Карпівні онука Інга – донька її сина від першого шлюбу. І все ж жахає страшна доля матері і бабусі...
Редакція «33-го каналу» висловлює співчуття рідним і близьким загиблих та потерпілих у аварії.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"Я ПІД ВІННИЦЕЮ ВТРАТИЛА ОДРАЗУ П'ЯТЬОХ НАЙРІДНІШИХ ЛЮДЕЙ... сина, невістку, онука, племінника, друга родини"
"