Письменникові Роману Іваничуку – 80!

27 травня українському романісту, лауреату Шевченків­ської премії, Герою України Романові Іваничуку виповнилося 80 років!
Письменник відомий за 16-томним циклом історичних романів, своїми численними новелами й оповідками. Загалом вийшли близько 100 книг цього майстра українського слова.
До ювілею в літературній агенції “Піраміда” з’явилася книжка спогадів Романа Іваничука “Люлька з червоного дерева” – про тих, кого письменник любить, поважає і шанує.
Р. Іваничук належить до категорії тих людей, щодо яких ніколи не задумуєшся, а скільки ж йому років? Його душа наповнена творчістю і молодечим духом і завжди видається, що письменникові до вісімдесяти ще ого-го-го!
У самісінький переддень уродин я зустріла Романа Івановича в центрі Львова. Хоч був після лікарні, тримався бадьоро.
Письменник прогулювався своїм улюбленим містом, про яке так багато сказав і написав. Складно уявити Львів без Іваничука, а Іваничука без Львова – це неймовірно гармонійне поєднання. Місто, яке надихнуло митця на “Манускрипт з вулиці Руської” про середньовічний Львів. Роман зі своєю містичною історією. Письменник тривалий час по крихтах визбирував архівні матеріали про зародження ідеї визвольної війни, майбутньої Хмельниччини, про Львів кінця XVI – початку XVIII століття.
Одного дня прийшли до Іваничуків гості з квітами. Дружина пана Романа Софія поставила їх у вазу на столі, на якому, власне, лежали зібрані матеріали. Як на лихо, письменниця Ніна Бічуя зачепила ту вазу... З поваги до гостей Роман Іваничук стримав емоції і вирішив, що навряд щось уже колись напише. У його записах нічого не можна було розібрати. Мабуть, із того розпачу письменник і вигадав літературну містифікацію, з якої почався новий роман про Львів.
Те, що кожна його нова книжка – остання, автор каже завжди. У такі хвилини він нагадує мольфара, який щось заговорює. А можливо, в такий спосіб митець приховує власний страх: а раптом уже не вдасться нічого путнього створити на папері. На своє 70-річчя Роман Іваничук казав: усе, годі, більше не пишу, інтерв’ю не даю, нехай про мене тепер говорять. Але після цього вийшов добрий десяток його книг. Бо чи може письменник без своєї творчої праці…
Найновіша книга “Люлька з червоного дерева”, за визначенням митця, – “цукерка”, бо вся просякнута ніжністю та почуттями. Це спогади про друзів Романа Івановича: скульптора Емануїла Миська, режисера Сергія Данченка, письменницю Ніну Бічую, пое­та Романа Кудлика й інших. Оповідки про неповторних людей, дивовижну красу Гуцульщини, краю, де народився письменник у селі Трач на Коломийщинi. Навчався в Коломийськiй гiмназiї. Зрештою, про цей період життя він написав в авто­бiографiчному творi “Благослови, душе моя, Господа...”
Та хіба не зраджують молодечу Іваничукову душу ось ці слова: “Я губами зсуваю з обличчя коханої кленову аплікацію, щоб відчути тепло її щік, уздріти зелені, немов свято­іванська отава, очі й упевнитись, що вона біля мене, що не віднесла її в безвісті позолотна круговерть. Така-то моя з Любкою осінь: стигла, ласкава й діткнута сумом, достоту як пізня любов”.
Найбільший успіх Романові Іваничуку приніс його перший історичний роман “Мальви” (перша назва – “Яничари”), в якому ще 1968 року письменник бачив проблему збереження національної самосвідомості, звернув увагу на важливість національної історії, а любов до рiдної землi та народу вважав виміром моральності.
Однак і нині митець найчас­тіше розмірковує над тим, “чому такий незмірно тривалий час наш народ дозволяв себе осідлувати тій нікчемній поторочі?!” Саме такими словами завершується його нова книжка “Люлька з червоного дерева”.

Галина Терещук

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике