Завершення територіальних воєн

Уже декілька десятків років Львів урегульовує “прикордонну суперечку” з прилеглими селами. І, за словами заступника начальника управління природних ресурсів і регулювання земельних відносин Ігоря Гуменчука, ця робота вже виходить на “фінішну пряму”.
Йдеться про створення концепції формування приміської зони, до якої мають увійти такі місцеві ради: Зимна Вода, Зубра, Лапаївка, Лисиничі, Пасіки-Зубрицькі, Підберізці, Скнилів, Сокільники, Сороки-Львівські, Чишки, Ямпіль, Бірки, Домажир, Рясна-Руська, Грибовичі, Малехів.

– Пане Ігоре, що спричинило потребу в розмежуванні територій і чи складно було це робити?
– Є місто Львів, яке має територію 15000 гектарів. А також адміністративна одиниця – Львів плюс Брюховичі, Винники та Рудно, які адміністративно за бюджетом й окремими питаннями йому підпорядковуються. Також є 14 сіль­ських рад, які межують зі Львовом. Різні рішення ухвалювали з 1939-го, але відправною точкою стали 2000-2001 роки, коли всі сільські ради погодили між собою та Львовом межі. Ця документація в мене. Потім Рясна-Руська відкликала свій підпис, хоча юридично це не має змісту. Коли поспілкувався із сільськими головами, то виявив цікаві моменти. Частина з них має територіальні претензії до Львова. Вони шукали старі рішення, що давали б підстави претендувати на львівську землю. Коли формувалася Рясно-Руська сільрада, то було зафіксовано площу 1260 гектарів, а де саме ті гектари – не вказали. Тож у селі вирішили взяти землю у Львова, там, де були діючі підприємства.
Потім Брюховицька селищна рада почала розробляти новий генеральний план. Там претендували на 180 гектарів Брюховицьких лісів, визначивши їх як “зону короткотермінового відпочинку”. Я не знайшов у законодавстві такого формулювання. Ми підготували ухвалу міськради, в якій відмовили Брюховичам і зазначили, що землі, які входять у Брюховицьке лісництво, залишаються в складі Львова зі статусом лісів першої категорії.
Вирішили зробити зонування приміських територій за категоріями земель, зазначили їх площі. От, наприклад, село Пасіки-Зубрицькі. Тут є території, які можемо спільно використовувати для загальної користі – будувати житло, торгові центри. Львів знаходить інвестора – село виділяє ділянку. Тоді ухвалюємо спільні рішення про використання землі на паритетних засадах.
За генеральним планом, має бути велика містобудівна система “Великий Львів”, до якої входять ці населені пункти. Створюють асоціацію місцевих рад у межах цієї системи, яка займає 40000 гектарів, з яких 15000 гектарів – Львів. Ідея по­лягає в тому, щоб розширити територію Львова практично втричі. На це потрібно не рік і не два, але головне, щоб це об’єд­нання приміських сіл відбулося не під політичним тиском, а через економічні, соціальні чинники. Земля за межами міста коштує 30 доларів за квадратний метр. Якщо село вливається у Львів, то середня ціна стає 60 доларів за метр. Також Львів має інженерні мережі та дороги. До стадіону на вулиці Стрийській заплановано будівництво дороги з усіма інженерними кому­нікаціями. Зубрі це вигідно, тому що ці території оживають.
Маємо вулицю Городоцьку, відразу за кільцевою. Доки не з’явилися супермаркети “Метро” й “Епіцентр” – там була глушина. Торговельні заклади купили в міста землю, і бюджет отримав 40 млн. грн., також вони внесли близько 300 млн. грн. інвестицій плюс створили робочі місця. Земля тут коштувала 250-300 гривень за метр, нині подорожчала вдвічі. І в Зимній Воді так само подорожчала. Тепер тут з’явився цілий інвестиційний комплекс.
Цікавим є вузол Рясна-Руська – тут багато промислових територій, які можна використовувати під логістичні парки.
– Львів завжди розвивався, приєднуючи сусідні села. Коли таке приєднання відбулося востаннє?
– Останнє приєднання було у 1980-х роках. Тоді завдяки землям Зубрівської сільської ради розбудовували Сихів.
– Села, які ви назвали, здебільшого Пустомитівського району. Що буде в разі ухвалення концепції?
– Якщо вони стануть сьомим районом міста, то адміністративно ввійдуть до Львова. Буде якесь рішення щодо цих громад. Вони матимуть певні повноваження, які корелюватимуться з тим, що має місто. З іншого боку, ніхто не змусить село ввійти до складу міста. Єдиний варіант – добровільно, зі збереженням їх статусу.
– Однак нещодавно сільрада Лисиничів ухвалила рішення про повернення до територі­альних меж 1972 року. Як бути з цим?
– Бачив тільки лист в інтернеті. Думаю, це не більш ніж декларація намірів. Жодних правових наслідків для будь-якої структури це не матиме, бо повернутися нині до ситуації 1972 року не можна.
– Пригадую, свого часу Брюховицька селищна рада ухвалила рішення, згідно з яким за поховання львів’ян на цвинтарі селища треба платити сім тисяч гривень, що в принципі незаконно.
– Наші стосунки були, є і будуть своєрідними. На жаль, люди починають говорити про старшого й молодшого брата. Це мені ріже вухо – мусить бути новий формат стосунків. Те, що ухвалюють Брюховичі… це дуже некоректно стосовно львів’ян і статусу нашого міста. Тому що Львів намагається витягувати Брюховичі, при цьому наштовхується на опір. Наприклад, задавнена проблема Брюховицької школи. Ще кілька років тому ми пропонували допомогу в підготовці земельної ділянки до продажу через аукціон, але гроші мали цільово піти на будівництво школи. Відповіді так і не було. Брюховичі ухвалюють рішення про вилучення земель із лісом і відразу віддають їх під забудову – таких рішень є приблизно на 9 гектарів. Не хочу вчити когось жити, однак якби ми так працювали, то напевне половина посадовців була б у тюрмі...
Уже зафіксували територіальні межі з кожною сільською радою. Тепер виготовляємо технічну документацію. Однак залишилися дві проблеми. Перша – з Винниками щодо земель Винниківського лісництва. Друга – із Зимною Водою: там 181,2 гектара землі, що вклинюються в межі Львова. Їх доведеться оформити як землі, долучені до міста. Це дасть змогу затвердити межі Львова у Верховній Раді. А перед тим має бути рішення міської та Львівської обласної рад. До кінця року маємо це зробити.

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике