Уже декілька років діє закон нашої країни, згідно з яким деякі категорії громадян, в тому числі, й ветерани праці, мають право пільгового проїзду в автобусах по території області. Ото зраділи наші пенсіонери, адже розмір пенсій в основному мізерний. Та й ще ця проклята криза...
Але радість була нетривалою, бо не сподобався цей закон водіям Калинівського автопарку. І вирішили вони пільговикам трохи нерви попсувати. Придбали пасажири, згідно із законом, квиточки у касі автовокзалу, заплатили 25 коп. станційного збору та й очікують автобуса на Вінницю. Але водій пішов у касу, дізнався, що пільгових пасажирів, на його думку, забагато, і відмовляється від свого рейсу. Не повезу, каже, «шариків». А «шариками» називають вони саме тих пасажирів, що хочуть їхати за 25 коп., а не за повну вартість квитка. Бо їдуть вони, виходить «на шару».
- Що ж нам робити? – звертаються до чергової по вокзалу стурбовані пасажири.
- Не знаю, – відповідає вона. – Можливо, наступним рейсом поїдете, але я чула, що і той водій відмовляється вас везти. Як ставляться до нас, так ми будемо ставитись і до вас. - І пояснює, що якісь там організації не перераховують їм гроші за перевезення пільгових пасажирів. Отож, якщо комусь дуже закортіло до Вінниці – платіть 5,45 і з Богом! Хто ж не має таких грошей – сидіть дома.
А розлючений водій кричить на заклопотану бабусю: «Бачиш, торбу яку напакувала, торгувати їдеш, а я тебе безкоштовно повинен везти, дзуськи!»
- Сину, – звертається заплакана бабуся до водія, – у мене чоловік в обласній лікарні помер, це я везу речі, щоб його там одягли. Я не на базар.
- Не поїду – і все!
А що ж робити тим, що взяли повновартісні квиточки? Хто в інститут, хто на роботу запізнюється. Та кого це турбує?
Ні диспетчер, ні чергова, ні в касі конкретної відповіді не дають. Хоч би по радіо оголосили, як кому далі діяти. Каса міняти квитки не бажає, диспетчер зі своєї «контори» виганяє, люди кричать, спішать, штовхаються.
Але деякі згорблені, з ціпком у руці і з валізою за плечима мовчки стоять під стінкою і чекають, що ж буде далі. Немає у них сили добиватись правди. Усі сили вони залишили хто на колгоспному полі, хто – у заводських цехах, дехто і голодомор пережив, дітей війна забрала, нагороди мають, грамоти та подяки, а ще трудового стажу за плечима не менше, як 40 – 50 років.
- Боже, – шепоче одна бабуся, – та невже цей шофер старим не буде? І, мабуть, у нього теж мати, батько старі є.
- Совісті у них немає, – підхоплює розмову інша. – А скільки ж вони по дорозі беруть безквиткових пасажирів! Невже їм тих грошей замало?
І порадила мені чергова по вокзалу: «Можете скаржитись у міськвиконком, в обласну державну адміністрацію. А ми нічого зробити не можемо. Водії повикупляли автобуси у свою власність, і ми їм не указ».
Поки люди кричали, з’ясовували стосунки, скаржились, під’їхав автобус наступного рейсу. Водій став у дверях і сказав: «Беру тільки тих пасажирів, у яких квитки на мій рейс»!
І побігли бідолашні знову до касових віконець. Черга зібралась, як колись за ковбасою! Знову рейс затримується... Пішов і я до диспетчера, щоб з’ясувати хоч би прізвища тих, хто закон порушує. Та нічого вона мені не сказала. Ніколи їй, нас багато, а вона одна. Ще якась працівниця автовокзалу обізвала мене безсовісним, а ще сказала, що я гріха не боюся - обурюватись та права качати. Їм, бачите, поспівчувати нікому, а ми тут зі своїми клопотами.
От і я вирішив, що й мені ніколи по різним інстанціям бігати, правди шукати. Напишу в газету. Можливо, не мій голос, а голоси тисяч отих спрацьованих стареньких, що не можуть з району в область дістатись, згідно із законом уряду, почують у відповідних організаціях та й чим зможуть - допоможуть дотримуватись закону. Бо це ж що виходить: пани скубуться, а в мужиків чуби тріщать?
Може, і не писав би, але ж подібні історії повторюються майже щоденно...
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
ЯК НАС "ШАРИКАМИ" ОБІЗВАЛИ І ФУТБОЛЯТЬ НА АВТОСТАНЦІЯХ
"