РОЗПОЧАВСЯ "ЗІРКОВИЙ ПРОЦЕС" В ЯМПОЛІ - КРИЖОПІЛЬСЬКА ДІЯ

(Продовження. Початок у №№ 4, 6 за 21 січня, 4 лютого 2009 р.)

Нагадаю, в цій захоплюючій судовій трагікомедії, яка розпочалася в Ямполі, виступають четверо: екс-начальник Ямпільського міжрайвідділу СБУ пан Віязловський, екс-заступник начальника Уманського райвідділу міліції пан Мельник, екс-директор Уманського краєзнавчого музею пан Вихристюк та екс-начальник Ямпільського водоканалу пан Прилипко. (Їм інкримінується викрадення шахрайським чином з музеїв Ямполя та Умані чимало картин). Є підозра, що цю четвірку згодом можуть поповнити інші, не менш помітні посадові особи, якщо справа, звичайно, не буде перетворена у «пшик».

Багато хто сподівався, що після того, як вона зробила величезний «круг пошани» по всій області, побувавши не лише в Ямполі, а й Староміському суді Вінниці, розглядатимуть ці товсті багаточисельні томи в безвідмовному і надійному Томашпільському суді. Але в майже небесній канцелярії вирішили сплутати всі карти прогнозистам, і справа лиш транзитом проїхалася повз Томашпільський суд. Опинилася в Крижопільському, мабуть, не випадково.

Там цю кримінальщину зустріли не дуже радісно. Не від великого щастя суддя Валентина Федорівна Глушкова захворіла і не скоро приступила до її розгляду. Однак, згодом, поправивши своє здоров’я, зібравшись, як кажуть, з духом, вона таки розпочала розгляд.

Про дату і час початку першого судового засідання журналістам вдалося дізнатися дуже непросто. Тому склалося враження, що суд планував її розглянути при якомога меншому розголосі. Хоча суспільний інтерес до неї неабиякий.

Восьмого квітня відбулося чергове, можна сказати, одне з найцікавіших судових засідань за участю свідка — військового комісара Ямпільського району, не «справжнього полковника», а всього-на-всього майора Бойка, завідуючого Ямпільським райвідділом культури і туризму райдержадміністрації, батька трьох дітей пана Замишляєва, завідуючої відділом Ямпільського музею… агронома Грінчик, та екс-директора музею, учительки української мови пані Мруг. Свідчив на суді ще один свідок — безвідмовний шофер водоканалу пан Ворнік, який професійно перевозив, куди наказували, картини, шахрайським способом поцуплені шефом.

Суддя категорично заборонила проводити в залі суду будь-які відео- і аудіозаписи. Наче це суд про велику державну таємницю, про крупнокаліберну порнографію в кабінеті відомого голови Апеляційного суду. А так би хотілося, щоб телеглядачі, радіослухачі області, країни, як кажуть, вживу, побачили і почули виступи свідків, підсудних! Бо те, що вони говорили, треба бачити і чути, це не передаси словами!.. Тут така драматургія, такий комізм, така пантоміма!.. Репортажі з цих судових засідань тисячі людей дивилися б з не меншим інтересом, ніж бразильські телесеріали. Але проти суду не попре навіть величезний суспільний інтерес… Важко уявити, що таке глухоніме судове засідання на таку цікаву тему могло б бути в якійсь цивілізованій країні світу.

На ньому вже проявилися устремління сторін. Неозброєним оком стало помітно головне бажання підсудних — довести, що організованої злочинності не було, що вартість викрадених картин, зокрема, з Ямпільського музею, складає сміхотворні суми. Якби лиш оце бажане суд визнав за дійсне, то, зрозуміло, що підсудні відбулися б в основному легким переляком. Досягти цих двох головних пріоритетів зацікавленим особам, в принципі, не дуже важко, адже мають вони справу переважно не з професіоналами музейної справи, не з фахівцями в галузі культури, а, можна сказати, з любителями, а ще з людьми, які смертельно бояться втратити посади.

Адвокат пана Віязловського заявив, що проти його підзахисного немає прямих доказів вини. «На підставі чого людину притягують до суду?» - ставив він запитання. Сам же колишній начальник міжрайвідділу СБУ теж не переставав дивуватися, за що ж його, не винного, вісім місяців тримали під вартою, а тепер судять?

Дійшло діло взагалі до курйозу! Адвокат раптом заявив, що суду необхідно зафіксувати наявність у пана Віязловського урядової нагороди. Стали виясняти, що то за нагорода у кандидата в злочинці? Адвокат: «Це медаль «За мужність». Суддя звернулася за підтвердженням до самого підсудного. Той зам’явся і врешті скромно сказав, що то було давно... Зійшлися на тому, що то відзнака Президента. (Цікаво, що наш Президент і судді Зваричу новорічне вітання надсилав, коли той вже був у розшуку…).

Як і в Ямполі, пан Прилипко, на якого спільники покладають, мабуть, найсокровенніші надії, охоче і тут заявив, що визнає свою вину лиш частково за ст. 191 ч. 1 щодо організації підробки картин, які, на його думку, коштують всього-навсього чотири тисячі гривень…

Нічого не змінилося і в показах екс-заступника начальника Уманського райвідділу міліції пана Мельника. Він винним себе не визнав.

Образно кажучи, дзеркальним відображенням пана Прилипка в процесі є екс-директор Уманського музею, відставний полковник-тиловик пан Вихристюк. Він теж визнав свою вину частково.

Майже дві години у судовому засіданні допитували свідка пані Мруг. Алла Іванівна вела себе іноді дуже дивно. Наприклад, вона не могла впізнати серед підсудних колишнього начальника Ямпільського міжрайвідділу СБУ, в кабінеті якого висіли картини очолюваного нею музею… З її показів суд довідався, що картини на так зване тимчасове зберігання видавалися у водоканал, міжрайвідділ СБУ та військкомат, як кажуть, по старинці, без серйозних запобіжних заходів. Навіть фото їхнє у паспортах не було зроблене. Між тим, Алла Іванівна повідомила, що з паном Прилипком у неї «була співпраця», «світські розмови».

- Замишляєв за акт прийомки-передачі картин вам платив гроші? – несподівано запитав адвокат.

- Він мені ці гроші дав... Я повернула їх Замишляєву.

Розповіла Алла Іванівна і про те, що поверталися, зокрема, з міжрайвідділу СБУ не картини, а їхні підробки дивним чином. У п’ятницю ввечері, після робочого дня, завідуючий відділом культури сам привіз їх власним автомобілем і склав у своєму кабінеті. Аж до понеділка вони були неідентифіковані, і офіційно ніхто не забив тривогу, хоч підозра вже була. За цей час, як заявив один із адвокатів, можна було намалювати багато копій…

Майже нічого нового не додала у своїх свідченнях за фахом агроном М.Грінчик, завідуюча відділом Ямпільського музею.

А от історик, юрист В.Замишляєв розповів суду багато цікавого.

— Мені Віязловський засунув у кишеню сто доларів.., не можу стверджувати, що це хабар.., для працівників музею, щоб щось придбали для музею, я їх передав Мруг, — розповідав він. - Максимальна вартість картин — 250 гривень (за штуку), - шпарив, схоже, без будь-яких сумнівів.

Розповів завідуючий відділом культури і про те, що акт прийому-передачі картин він видав панові Віязловському наперед, без повернення самих картин. Бо... боявся. «Я й зараз боюся»,- сміливо заявив цей свідок. Далі продовжував про те, що боявся не лише тому, що Віязловський пов’язаний із злочинними україно-молдовськими елементами, а й що через нього може втратити роботу. Найцікавіше було слухати, як його нібито в самому обласному управлінні СБУ залякували великі начальники — покровителі пана Віязловського. «Волошин (голова райдержадміністрації) запропонував мені звільнитися за власним бажанням…» – розказував про тиск на себе зі всіх сторін.

Не один пан Замишляєв був такий наляканий. «Я боявся діяти проти Віязловського…» – заявив у суді пан Бойко, військовий комісар Ямпільського району. (Цікаво, а якби війна і цьому комісару довелося б воювати, чи не перелякався б він ворогів?..) Настраханий майор розказав дивні речі. Про те, як він на себе взяв у музеї картини. І одразу відправив їх до помешкання батька Прилипка автобусом водоканалу. Там вони перебували більше двох місяців, зрозуміло, чому!.. А в цей час військовий комісар був у прямій фінансовій залежності від начальника водоканалу… за ноутбук, за котрий не розплатився… Цікаво, до якої межі триватиме падіння ціни на офіцерську гідність?..

Між тим, суддя терпляче вислуховувала свідчення, навіть схожі на неймовірні фантазії, і жодного разу нікого не зупинила.

Чергове судове засідання мало відбутися на наступний день. Приїхали в суд свідки — працівники Уманського музею. Але продовження розгляду справи не відбулося через несподівану неявку в судове засідання адвоката пана Прилипка. Є всі підстави надіятися, що свідчення цих свідків будуть набагато цікавішими, ніж тих, що вже виступили. Вони можуть пролити яскраве світло на те, діяло чи ні насправді в цій кримінальній операції організоване злочинне угруповання і яка насправді цінність викрадених картин. Вони фахівці своєї справи і добре розуміються на образотворчому мистецтві. Чергове слухання справи призначене на 29 квітня.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике