Одразу за Баром є село Журавлине, але столиця вінницьких, а може, й українських лелек трохи далі, в Ялтушкові.
«Пам’ятаю, що з Африки прилетів лелека, кільце на ньому було, і з Румунії були птахи, - одразу видала Галина Минай, перша, кого зустрічаю в селі. - Але про лелек краще розкаже Костогриз, це наш головний «лелека».
Анатолій Костогриз - заслужений вчитель України, який за дорученням Академії наук колишнього СРСР почав кільцювати лелеку білого і вже майже сорок років веде облік цих птахів. Вони дивляться чи не з кожної стіни кабінету біології, а один підібгав лапу на лацкані піджака Анатолія Леонідовича. Він член товариства захисту лелек і учасник міжнародного симпозіуму. Лелека білий занесений до міжнародної Червоної книги. У Польщі, наприклад, енергетики за свій кошт встановлюють штучні гнізда для лелек, щоб ті не осідали на електричних стовпах.
«Щоб залізти до лелечого гнізда у Польщі, потрібен дозвіл міністра екології, - переказує слова польського дослідника лелек Іренушки Луги Анатолій Костогриз, - а за даними, які ми з учнями зібрали з різних джерел, у Данії популяція білого лелеки за століття зменшилась з 400 осіб до шести. У нас в одному Ялтушкові 12 гнізд, а це вже 24 птахи». Анатолій Леонідович розгортає карту Барського району. На ній позначено, скільки і в якому селі лелечих гнізд. Дослідження робили гуртківці. Брали журнал, фотоапарат, трохи провізії - і на велосипед, об’їжджати села.
Лелек кільцювали, а господарям дворів, у яких вони оселились, вручали паспорт на птаха. З тієї миті хазяї ставали агентами гуртківців. Повідомляли, чи прилетіли навесні птахи, скільки вивели лелеченят, а часом й самі їх годували. Лелеченята ненажерливі, і двоє дорослих птахів більше трьох дітей прогодувати не можуть. Слабшого просто викидають вниз. Якщо живий, хазяї його вигодовували. Так, у Євгенії Доценко лелека на ім’я Кася жив три роки. Андрій Минай пригадує, як минулого літа, щоб прогодувати лелеченя, виловив у кінці городу всіх жаб, а потім довелось їздити у район купувати дрібну рибку. За 1 раз лелека може з’їсти до 20 штук.
«Восени він полетів від нас, так жаль, може, цього року вернеться», – заглядає в небо Андрій Михайлович. Його онука Юлія щоранку біжить до гнізда й охоче декламує вірш, який написала своєму лелеці: «Красивий довгоногий птах, їсть ящірок, мишей, комах. З людьми лелеки давні друзі, ми дуже любим чорногузів». Юля лелек по селі не рахує. У свій гурток Анатолій Костогриз бере тільки хлопців. Дівчата переписують гнізда ластівок. На лелек потрібна сила.
«Треба нести драбини, збирати риштування, щоб почистити гніздо від сміття й пророслого гілля», - розповідає Дмитро Плаксін, учень сьомого класу. В гнізда він ще не лазив, але це робив його батько. Анатолій Костогриз виховує вже друге покоління лелеколюбів. Хто має діло з лелеками, виконує благородну справу і погано поводитись чи вчитись не може. Це були зразкові учні не тільки школи, а й району. Їздили в «Артек» й «Молоду гвардію». Перемагали на всіх олімпіадах з біології.
Після розпаду СРСР Москва більше не присилала на Вінницю марковані кільця для обліку лелек. Тому їх у Ялтушкові вже не маркують і не ставлять досліди. Раніше навіть важили лабораторними терезами лелеченят у гнізді, щоб дослідити динаміку розвитку. З 5-9 яєць вилуплюється 4-5 пташенят, але виростають тільки троє. За добу в період інтенсивного росту птах набирає до 80 грамів. Пара лелек живе 20-25 років і кожного разу повертається в один і той же двір. До Людмили Стецюк цієї весни лелеки прилетіли вже вчетверте.
«Сусідська дівчинка Віка, з моєю, теж Вікою, прибігають й навперебій: “Мамо, тьоть Людо, лелеки прилетіли!» – розказує Людмила. – А це вже, бачу, наносили гілля, зробили ремонт гнізда і вже обоє сидять у ньому. Це мої, мої лелеки».
Мовчанівській Діані так не пощастило. Лелеки у її дворі не оселяються – хата над дорогою. Тому жінка їх просто зустрічає й проводить за селом.
«Ой як гарно вони летять, як вони курличуть. Кажуть, якщо з весни першого лелеку побачиш у парі, то у парі й будеш. Я вже 20 років, як вдова, так жодного року пари лелек й не бачила».
Анатолій Костогриз захоплено розказувати про лелек та своїх юннатів може безконечно.
«Мені здається, якби ми втратили лелеку, то втратили б багато. Він прикрашає Україну і добрішими робить людей. Це ніби такий місток додому і рідних. Ось я вам краще зачитаю, як мій колишній гуртківець написав з Мозамбіку додому, в Ялтушків: «Бабко, бабко, наші лелеки живуть тут, я їх бачив і впізнав!»
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
У ЯЛТУШКОВІ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ БІЛЬШЕ ЛЕЛЕК, АНІЖ У ВСІЙ ДАНІЇ
"