Ми готові до акцій протесту

За кількістю профспілкових організацій Україна може претендувати на першість у книзі Гіннесса. У нашій державі лише офіційно в Мін’юсті зареєстровано 114 профспілок, згромаджених у три найбільші об’єднання. Це, зокрема, Федерація профспілок України (має близько 10 млн. членів), Конфедерація вільних профспілок і Національний форум профспілок України.
Утім, на думку голови об’єд­нання профспілок Львівщини Романа Дацка, попри чисельність, профспілки нині значно послаблені.
– Пане Романе, що таке львівська профспілкова орга­нізація нині?
– Нині профспілки Львів­щини налічують у своїх рядах близько 450 тисяч осіб. Формально вони охоплюють усі галузі народного господарства. Серед найчисельніших – профспілки автомобільного та шляхового господарства, автомобільного та сільськогосподарського машинобудування, агропромислового комплексу, будівельної галузі та виробництва будівельних матеріалів, державних установ і низка інших. На жаль, поза профспілковим рухом перебувають працівники невеличких приватних підприємств і компаній з іноземним капіталом, як-от “Макдональдс”, “Метро”, де всупереч ст. 36 Конституції України забороняють вступати до профспілок.
– Як нині профспілки відстою­ють права своїх членів?
– У нинішніх умовах роль профспілок значно послаблена. Ми виконуємо роль бабці: допомагаємо похоронити й тішимося, коли хтось народився. На жаль, профспілку сприймають як організацію, що може надати якісь матеріальні блага: путівку, грошову допомогу.
Свого часу, коли М. Горбачов побачив, що в Польщі до влади прийшла профспілка, вирішив послабити її фінансово. Доти 1% заробітної плати йшов на рахунок профспілки. Після рішень ВЦРПС кошти почали залишати в низових профспілкових організаціях. Це означає, що вони розпорошені. Уявіть собі, якби нині у профспілці було 1 млрд. 800 млн. грн. страйкового фонду? Нелегко за таких умов бути опонентами влади.
– Що в такому разі найважливіше для профспілок?
– Заробітна плата працівників – одне з найболючіших питань. Мінімальна зарплата в Україні – 605 грн. У промисловості й народному господарстві загалом це становить 5-10% собівартості продукту. Це надзвичайно низька зарплата. Об’єднання профспілок Львівщини підрахувало споживчий мінімум для одного працівника на 1 березня. Вийшло 1947 грн. 57 коп. Із такою сумою я міг би погодитися. За ці кошти можна було б забезпечити набір певних продуктів і сплату комунальних послуг, придбання непродовольчих товарів. Зараз ми боремося за те, щоб підняти мінімальну заробітну плату, переглянути мінімальний прожитковий рівень. Нині він становить 669 грн., що просто смішно.
– А як ви оцінюєте ситуацію на ринку праці?
– Вона складна і знайома всім. В області близько 60 тисяч безробітних. На 15 березня на одне місце претендували 25 осіб. Тобто вакансій значно менше.
Уряд тим часом позичає 4 млрд. доларів й інвестує їх у металургію, що перебуває у приватних руках. Отож я запитую прем’єр-міністра: чому б не придбати ще один цукровий завод, щоб створити робочі місця й демпінгувати ціни на цукор. Вкладіть у нафтопереробний завод, створіть нові робочі місця й також демпінгуйте вартість нафти. Придбайте сировину для легкої промисловості, допоможіть людям й отримаєте нові робочі місця.
– Що ж у такій ситуації мають намір робити профспілки?
– Профспілка працює у правовому полі. Страйк – це надзвичайни захід. Але є ситуації, як, наприклад, на Львівському автобусному заводі, коли з акціями протесту чекати не можна. Вже незабаром страйкуватимуть шахтарі.
Ви бачите, що нині відбувається в Києві з тарифами на житлово-комунальні послуги. Це очікує і Львів. Хто перевіряв обґрунтованість тарифів? Переконаний, що від­повідальність перед кризою має бути солідарною.
Розмовляв Василь Худицький

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике