Законотворці чи кнопкодави?

Львівське представництво у Верховній Раді України доволі велике. І начебто вагоме – речниця Партії регіонів Ганна Герман частенько озвучує по­літику своєї політсили, Андрій Шкіль у вишиванці донедавна був своєрідним обличчям БЮТ, без “старих вовків” – Ярослава Кендзьора та Володимира В’язівського – сесійну залу взагалі складно уявити… Але чи простежується за їх­ньою публічністю реальна робота? “Газета” дослідила законотворчу активність народних депутатів – представників Львівщини.
Завдяки милостивому виборчому законодавству народні обранці вже п’ять років можуть спати спокійно – “неприв’язаність” до виборчого округу звільняє їх від відповідальності перед тим самим округом. Відтак можна з чистою совістю нічого не робити і при цьому не боятися дивитися виборцям у вічі. Але законодавство законодавством, а проаналізувати діяльність нардепів можна.

Отож, досліджуючи законотворчі потуги народних депутатів – представників Львова й області, – варто виокремити декілька речей. По-перше, активними законотворцями є лише молоді нардепи. Досвідчені ж писанням законів не надто переймаються – одна-дві поправки до вже чинних законодавчих актів і кілька виступів із трибуни, це й усе. По-друге, коефіцієнт корисної дії й активних, і не надто обранців близький до нуля – лише одиниці зареєстрованих законопроектів стали законодавчими актами. І по-третє, мало хто з львів’ян може похвалитися авторськими концептуальними проектами законів.
Найактивнішою народною депутаткою можна назвати львів­ську регіоналку Ганну Герман. У її “портфоліо” – 71 виступ із місця, 28 виступів із трибуни і 30 зареєстрованих законопроектів. Майже всі стосуються безпосередньо комітетської роботи пані Герман – як голова Комітету з питань свободи слова й інформації вона готує проекти законів про телебачення та радіомовлення, про рекламу, професійну діяльність журналістів тощо. При цьому, наприклад, про рекламу в Ганни Герман є сім зареєстрованих законопроектів.
“Найскромнішим” львів­ським нардепом, як з’ясувалося, є Олек­са Гудима – радник прем’єр-міністра з питань ПЕК. Пан Гудима тричі виступав перед парламентом із трибуни, чотири рази кидав репліки з місця і зареєстрував лише один законопроект – про утворення Тимчасової слідчої комісії з питань вивчення ситуації у зв’язку з припиненням постачання газу. Законопроект не ухвалили.
Почесне друге місце за “скромністю” ділять між собою два депутати-бютівці – Михайло Косів та Іван Денькович, у кожного з яких в активі по два зареєстрованих законопроекти. Михайло Косів намагався внести зміни до деяких законів щодо благодійної діяльності та визнати депортованими українців, переселених у 1944-1951 роках, із відновленням їхніх прав. Обидві спроби були невдалими. Натомість Іван Денькович може похвалитися одним затвердженим законодавчим актом – його подання про звіт тимчасової комісії з питань розслідування діяльності Тернопільської міської ради успішно проголосовано. А от друге “тернопільське” питання – про призначення позачергових виборів Тернопільської міської ради та Тернопільського міського голови – не підтримали. Що, зрештою, не дивно – БЮТ має надто багато проблем із виборами до Тернопільської облради, тож цілком імовірно, що побратими по фракції зробили спробу дещо пригасити активну цікавість пана Деньковича до Тернополя і не наполягали на розгляді цього питання.
Третє місце з кінця у ще одного регіонала – Петра Писарчука. Пан Писарчук жодного разу не виступав перед парламентом ані з місця, ні з трибуни, але зареєстрував аж три законопроекти, щоправда, жоден із них не за­твердили. Проекти стосуються ліцензування певних видів господарської діяльності (щодо гуртової торгівлі цукром), святкування на державному рівні 800-річчя міста Бібрка та відзначення 100-річчя від дня народження Богдана-Ігоря Антонича.
Не надто активний у творенні законів і Степан Курпіль – із чотирьох зареєстрованих законопроектів три пан Курпіль підготував у співавторстві, і лише один було ухвалено – про мораторій на відчуження від редакцій державних і комунальних засобів масової інформації приміщень і майна. До речі, попри те, що Степан Курпіль є членом Комітету з питань європейської інтеграції, його значно більше цікавлять теми преси й інформації – вочевидь, дається взнаки журналіст­ське минуле. Принаймні всі чотири законодавчі ініціативи присвячені питанням ЗМІ.
Схожа ситуація в нашоукраїнця Володимира В’язівського – з п’яти законопроектів чотири він готував у співавторстві, жоден із них не може похвалитися успішним голосуванням. Нульовий “ККД” також у Тараса Стецьківа (з дев’яти зареєстрованих – нуль ухвалених) й Андрія Парубія (10 до 0). По одному реалізованому закону у Степана Давимуки (з дев’яти зареєстрованих) й Олександра Голуба – з 14-ти, 13 з яких підготовлено у співавторстві. До речі, пана Голуба не надто цікавлять питання свободи слова й інформації (як члена цього комітету), він більше переймається природоохоронними темами. І, звісно, не обходиться без “лінії партії” – в активах законопроект про статус і захист українців, які потерпіли від дій ОУН-УПА.
Майже не поступається Ганні Герман іще один регіонал (що­правда, вже з приставкою “екс”) – Тарас Чорновіл. Із його дев’яти законодавчих ініціатив затверджено три: про внесення змін до закону про вищу освіту, про відповідальність за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості та про заяву Верховної Ради України у зв’язку з трагічними подіями внаслідок кривавих терактів в індійсь­кому місті Мумбаї.
На другому місці за активніс­тю – бютівець Андрій Шкіль. Із 18-ти законодавчих ініціатив ухвалено дві. Одна з них є дуже цікавою і звучить так: про скерування депутатського запиту народного депутата України Шкіля А. В. Президентові України (щодо недопущення руйнування трьох пам’яток архітектури в історичному центрі Києва).
Відтак, як з’ясувалося, законотворча активність львівських представників у парламенті загалом залишає бажати кращого. Прокоментувати цю ситуацію “Газета” попросила Олексу Гудиму й Андрія Парубія.
Олекса Гудима: Кількість означає, що немає якості
– Пане Олексо, ви зареєстрували у ВР лише один законопроект, та й той не затвердили…
– У нормальному демократичному парламенті, де існує демократична коаліція, народні депутати не змагаються за написання -енної кількості законопроектів. Їх вносить уряд. Але в кожному скликанні є дуже багато молодих депутатів, і дехто думає, що від кількості поданих чи зареєстрованих законопроектів залежить успішність роботи уряду чи парламенту. Це неправда. Чимало народних обранців зареєструвало десятки законопроектів, які жодного разу навіть не виносили на розгляд Верховної Ради.
– Тобто кількість не означає якості?
– Навпаки – кількість означає, що немає якості. Якщо прагнути когось здивувати кількістю зареєстрованих законопроектів… У кожному разі рішення про внесення законопроектів до порядку денного ухвалює коаліція. Колись народний депутат-мажоритарник від імені своїх виборців вносив і вимагав роз­гляду своїх законопроектів. Інша річ, чи їх ухвалювали, але принаймні їх вносили до порядку денного й розглядали.
Знаєте, коли прийшов у парламент 1998 року, то мислив аналогічно, і мені колись мудрий пан Юхновський сказав: почекай, та ти не є таким геніальним, щоб замість уряду вносити законопроекти. Уряд має відповідні структури, відповідні інституції… Я ніяк не міг із цим погодитися. Але з часом став досвідченішим, тепер я такий, як Юхновський, і багатьом молодшим депутатам кажу: ну, ти внесеш цей законопроект, а яка позиція уряду? А він каже: а мене це не хвилює! Потім з’ясовується, що цей законопроект є популістським або в ньому змінено одне слово чи кому.
Тому законопроекти має готувати уряд, а народні депутати зобов’язані через громадські слухання, через зустрічі з виборцями отримати добро – голосувати за цей законопроект чи ні. І коли працюю на громадських засадах в уряді, думаю, моя робота є ефективнішою, ніж у парламенті. Бо дуже часто я є одним із тих, хто ухвалює рішення не розглядати й не витрачати сили на популістські законопроекти, які подають заради кількості.
– Але якщо закони готує уряд, то чим тоді займаються комітети Верховної Ради?
– Іще раз вам говорю. Після реєстрації всі законопроекти розглядають у комітетах – фахово. Народний депутат повинен піддати цей законопроект аналізу, критиці, обговоренню з фахів­цями. Для цього є комітетські слухання, парламентські слухання, потім дискусії у фракціях. Тобто фаховий нардеп має багато роботи…
Андрій Парубій: Наші ініціативи не доходять до голосування
– Пане Андрію, з десяти зареєстрованих вами законопроектів жоден не було ухвалено…
– Аби внести якесь питання на порядок денний, необхідна воля або голів фракцій, які становлять більшість, або більшості в залі. І тому, на жаль, наші ініціативи, особливо від депутатської групи “За Україну”, дуже рідко доходять до голосування. Причина банальна: більшість не дає згоди на розгляд цих питань. Ну, зокрема, маю законопроект про скасування депутатських пільг. Це об’єм­ний, широкий законопроект, який готувала команда наших фахівців. Ми вже протягом року намагаємося просто поставити його на голосування в залі. На жаль, постійно “випливають” якісь причини, щоб цей законодавчий акт не розглядати. Тому насправді людям, які не є в коа­ліції, складно не тільки “провести” через парламент свій проект, а навіть банально внести його до порядку денного. Саме тому законодавчої бази, яку ми напрацювали, до сьогодні не реалізовано.
– Деякі народні депутати вважають, що кількість зареєстрованих законопроектів не є показником, оскільки вона ніколи не переростає в якість…
– У цьому є певна логіка, варто готувати законопроекти концептуальні. Бо, скажімо, на початках своєї діяльності я готував більше поправки до того чи іншого закону… Але в тому теж є потреба і сенс... Насправді депутат мусить займатися законодавчою діяль­ністю такою мірою, в якій від нього очікують виборці та його політична сила. Хоча є нардепи, які просто штампують законопроекти, знаючи, що їх ніколи не ухвалять. Але законодавча діяль­ність – це наша головна діяльність, вона обов’язково має бути в роботі народного депутата.
Ірина Гамрищак

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике