“Рим сказав...”

Не знаю, як кому, а мені нещодавня затія нового провідника зовнішньополітичного відомства щодо підготовки окремого указу Президента, згідно з яким усі чиновники мають узгоджувати свою поведінку на представницьких міжнародних заходах із директивами глави держави, нагадала про один необережний крок “Нашої України” напередодні дочасних виборів.
Ідеться про запровадження так званого “інституту речників” – осіб, наділених правом артикулювати та коментувати стратегічні та тактичні рішення партії. Тоді такий крок оцінили негативно, особливо представниками мас-медіа, не кажучи вже про зловтіху опонентів. “НУ” нагадали про свободу слова, про негативний досвід “тоталітарних партій”, зокрема СДПУ(о) тощо. Втім у “фронтових умовах”, якими характерні чи не всі українські вибори, новинка в середовищі пропрезидентської партії не була позбавлена й здорового глузду.
Отже, як писав св. Августин: Roma locuta ext; cаusa finita (“Рим сказав, питання закрите”). Перестороги Володимира Огризка можна зрозуміти: по-перше, мотивом його пропозиції В. Ющенкові була банальна людська потреба “перестрахуватися” перед імовірними несподіванками; по-друге, наше МЗС, мабуть, урахувало розголос, спричинений антинатівськими заявами Януковича, що суперечили деклараціям Президента і, либонь, мали визначальне значення для перспективи вступу України до Альянсу. І, по-третє, Огризко врахував, так би мовити, суб’єктивний чинник: очевидне бажання Віктора Андрійовича бути причетним до найменшої дрібниці у владних коридорах.
Але... Як тоді бути з демократією? Таке запитання обов’язково лунатиме, і не тільки з “тіньового уряду” в кінотеатрі “Зоряний”, а й у середовищі “рафінованих лібералів”, які схильні поділяти цінності “помаранчевої команди”, не втомлюючись, однак, вказувати на дитячі хвороби її повсякденної практики. А де розподіл владних повноважень? – питатимуть правники та конституціоналісти, резонно натякаючи на те, що секретаріат Президента фактично замінить МЗС. Я не кажу вже про парламентський комітет на чолі з визнаним фахівцем Олегом Білорусом від БЮТ та уїдливим критиком Ющенка Тарасом Чорноволом у ролі члена цієї структури.
Без сумніву, ніхто не зазіхає на конституційний президентський пріоритет визначати зовнішню політику держави. Ще більш очевидним є непоодиноке подивування українців різнобоєм оцінок, тим паче формулюванням різнокаліберними держчиновниками стилю і векторів поведінки України на світовій арені. Однак є на те рада, й дуже проста: перед тим, як озвучувати позицію, її “мегафон” мав би мати за собою узгоджене рішення всіх, причому таке, яке містило б не тільки приватні думки впливових осіб, а й, бажано, думку аналітиків і фахівців.
Мені скажуть, що нині доводиться реагувати на непередбачувані обставини, які виникають фактично на порожньому місці, й часу для мізкування, аналізу, як правило, обмаль. Але навіщо тоді велетенська армія радників, працівників аналітичних центрів із гучними назвами, в яких обов’язково присутні епітети “глобальний”, “стратегічний” тощо?.. І де, зрештою, плід їхньої праці – вітчизняна зовнішньополітична доктрина, погоджена з усіма політичними силами, в тому числі й опозиційними? Доктрина, яка мала б стати замінником отого “Рим сказав...”?
Ідучи шляхом пана Огризка, ми наштовхнемося на “хрущовщину”, коли Президент змушений буде безпосередньо керувати посівною кампанією в кожному окремо взятому фермерському угідді, бо від його мудрих настанов залежатиме частка України у світовому валовому виробництві зерна. Це вже не демократія і, далебі, не “національний інтерес”. Це – волюнтаризм і свавілля, потурання лінощам та безвідповідальності “державних людей”, яких утримують коштом громадян, щоб бодай трохи вживати “сіру речовину” за призначенням, для користі загалу, а не для власної наживи й безпеки перед вищим начальством.
Ігор Гулик

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике