"ВИДАВЛЮЮЧИ ДИТИНУ, ЇЇ СКАЛІЧИЛИ ПРИ ПОЛОГАХ", - стверджує Ірина Малицька з Калинівки і каже, що в районі вона така потерпіла не одна. "Післяпологових травм у районі не зафіксовано вже багато років", - заперечують лікарі

...Меценатом розбудови гарного приміщення Калинівської ЦРЛ став тодішній директор спиртзаводу. Його єдина донька народжувала тут свого первістка.

Пологи видались важкими. Ціною свого життя заплатила молода породілля за новонароджене дитя. Згорьований батько побудував у Калинівці дві каплички, а містом почали ходити чутки, що лікарі не зробили усе можливе, щоб врятувати його доньку…

Відголоском цієї давньої трагедії став лист, який нещодавно надійшов до редакції: «У 2007 році я народжувала в Калинівському пологовому будинку і під час пологів зіткнулась з халатністю та безвідповідальністю лікарів, через що постраждав мій син. У Калинівці багато дітей-інвалідів, що пов’язано з післяпологовими травмами. Але довести нічого не можна, бо документи підробляються, історії пологів переписуються. Ірина Малицька».

- Я лежала на збереженні, — розповіла калинівчанка Ірина Малицька нашому кореспонденту. — Жодних медикаментів мені не призначали. О 22-й год. 4 вересня у мене почались перейми. Була ще одна породілля, вона не могла розродись, і на кесарів розтин до неї викликали лікарів. Приїхала мій лікар Аліменко, лише сказала: «О, Іринко, ти вже в нас у пологах». Розвернулась і поїхала додому.

Акушерка вляглась спати і просила мене тихіше стогнати, бо у неї болить голова. Лікар пішов в ординаторську. А я всю ніч сама ходила. Хоча в обов'язки акушерки входить рахувати перейми, спостерігати за станом породіллі, дивитись, як відбувається відкриття шийки матки. О 6-ій ранку відчула, що мене почало сильно давити, і попросила акушерку розбудити лікаря. Мене перевели у пологовий зал, але з 6-ої до 9-ої ранку я не могла народити. Акушерка перекидала через мене руку, тримаючись за стіл, і так на мені висіла, давлячи на верх живота. Ніякого результату. Тоді вдвох з іншою акушеркою, перекинувши простирадло, вони звішувались на мені. Прийшли вже завідувач і моя лікар Аліменко. Усі були розгублені, голівка дитини ніяк не опускалась до входу у малий таз. Запам'ятались їхні слова: «Що це за день такий — у однієї не опускається, у іншої». Ту дівчину, що була зі мною, «прокесарили», а мене все мучили. У мене вже не було сили, почали капати мені стимулююче. Кесарів розтин пізно робити, а дитина не виходить. Як надавили мені на живіт з усієї сили, то голівка пройшла, але копчик у мене хруснув. Дитинка не кричала, не подавала ніяких ознак життя. Хоча в історії пологів написано, що дитина плакала.

Сина забрали у палату інтенсивної терапії, а дитячий лікар мені говорить, що викликали на всяк випадок з Вінниці реанімацію, та нічого страшного, все буде нормально. Ти, мовляв, подзвони чоловікові, нехай він організує нам «до чаю». Дитину забрали в реанімацію. Наступного дня лікуючий лікар по телефону каже: «Мамочко, вибачте, але дитина у дуже важкому стані, вночі була зупинка дихання, зараз сама не дихає, знаходиться на апаратах. Готуйтесь до найгіршого».

У мене почалася істерика. А моя лікар каже: «Чого ти ридаєш?! Якщо повинна дитина померти, нехай помирає тепер, поки ти не звикла до неї».

Син був у важкому стані, і щодня я лише чула: дитина ніяка, ніяка... Похрестили Вадимку, щоб можна було хоча б Богу за нього молитись. Лише на 4-ту добу нас пустили у реанімацію, і лікар сказав, що дитина намагається самостійно дихати... Цілий місяць ми з Вадимом провели в лікарні. Я дуже вдячна лікарям реанімації і патології, котрі по можливості виправляють помилки пологового залу.

На обстеженні в Києві нам дали висновок, що дійсно дитина була травмована, що у неї «… постнатальна енцефалопатія гіпоксично-травматичного ґенезу». У сина була ввігнута грудна клітка, пневмонія, деформовані череп і і ребра. Йому вже півтора рочку, а він ще не може ходити. А невропатолог каже: «Мамочко, це нормально, що перша дитина у сім'ї інвалід — нічого, народите собі ще». Зараз ми спостерігаємось у лікарні ім. Ющенка, стан дитини покращується. Зрозуміло, що здоровим наш Вадимка вже не буде і, вірогідно, піде у спецшколу.

У нас у Калинівці багато хворих дітей, вони травмовані при пологах, їх видавлювали чи тягнули щипцями або вакуумом. Це не Чорнобиль, це недбалість лікарів!

Ганна Аліменко, лікар пологового відділення:

- Пологи в Ірини Малицької почались нормально, але потуги трішки затягнулись. Не пам'ятаю, щоб ми застосовували метод видавлювання, якби це було, то дитина народилась би швидше, ніж за дві години. Питання про кесарів розтин не ставилось, не було ніякої патології. Дитиною Малицької одразу займався неонатолог, вона народилась у стані, який оцінюється нижче середнього ступеня асфіксії, і ми відправили її на виходжування новонароджених в обласну дитячу лікарню. Там більш якісна апаратура.

Віра Малютіна, лікар-неонатолог:

- Пройшло півтора року, але я пам'ятаю цю жінку. Я не бачила, щоб до неї застосовували метод видавлювання. Мені не сподобались хрипи в легенях дитини, і я викликала реанімацію. Дитина дихала самостійно, але мала уроджену пневмонію, їй проводилась штучна вентиляція легенів.

Володимир Кулик, головний лікар Калинівської ЦРЛ:

- У районі обслуговування проживає 235 дітей-інвалідів, але пов'язувати їх інвалідність з пологами — некоректно! Є вроджені аномалії, хвороби центральної нервової системи тощо. Ці діти стоять на обліку, вони мають програму реабілітації, їм надається допомога. В даному випадку асфіксія могла бути викликана натягненням пуповини, біохімічною травмою, у мами могло не вистачити в крові поживних речовин, могло статись часткове відшарування плаценти, внутрішньоутробне інфікування тощо.

Дмитро Клепко, районний акушер-гінеколог:

- З 2005 року в нашій лікарні виключаються механічні методи прийому пологів. У розповіді жінки не відповідає дійсності те, що такий метод ми застосовуємо до інших породіль. Кесарів розтин проводиться тим жінкам, у яких є до цього відповідні покази. А «кесарити» кожну жінку за її бажанням ми не маємо права. На 500 пологів у минулому році припало 52 операції кесаревого розтину. Якби у дитини Малицької була пологова травма, її обов'язково зафіксували б в обласній дитячій лікарні. І нас, районних лікарів, розбирали б на дуже серйозному рівні. Але травми не було. Протягом останніх 6-ти років у нас взагалі немає випадків післяпологового травматизму.

Від автора. Сумний досвід обласного, державного і навіть світового масштабу переконує — лікарські помилки дуже важко довести. Ось і в цьому випадку лікарі кажуть: «не пам'ятаю, не бачила, не було»… А у маленького Вадима втрачено здоров'я і півтора року дитинства пішли на лікування.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике