ГАРЯЧА ТОЧКА - МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МЕР НА МЕРА...

«Чому тещі Саволюка 122000, а мені – 70000 за підтоплену хату?»

Три роки могилівська громада перебуває у стані розколу. Одні підтримують колишнього міського голову, нинішнього очільника Могилів-Подільської партійної організації ВО «Батьківщина» Петра Бровка, який протримався при владі 12 років, інші – за нинішнього мера і колишнього співробітника УБОЗу Михайла Саволюка. Пристрасті загострилися після того, як на це місто звалилося стихійне лихо.

Нещодавно на адресу редакції газети «33-й канал» надійшов лист, в якому розповідалося про зловживання місцевої влади при розподілі коштів постраждалим. Він і став приводом для відрядження у «зону конфлікту». Як і належить нейтральному арбітрові, я вислухала обидві сторони.

Розмова з Петром Бровком відбувалася одночасно з екскурсією містом. Він показував будинки, власники яких, на його думку, безпідставно отримували немалі гроші як постраждалі від повені.

– Держава вчинила дуже гуманно і благородно, бо виділила нашому місту 40 мільйонів гривень, – розповідає колишній мер і продовжує: – Прикро те, що більшість цих коштів пішла не в ті руки, які дійсно постраждали, в їхніх будинках зовсім не було води. 36 будинків зовсім цілі, зате їхні власники отримали гроші як постраждалі першої категорії. Схоже, вони знайшли спільну мову з розпорядниками фінансової допомоги. А це – міська рада. Мешканці Могилева-Подільського й досі не перестають дивуватися: два будинки поряд в абсолютно однаковому стані, але один отримує 60-70 тисяч гривень, а сусідній – 300-400. Деяким цілком пристойним на вигляд будинкам «розписали» по півмільйона гривень. Комісія, яка працювала тут з обласної ради, мабуть, теж отримала те, заради чого вона приїхала і подалася геть. На свій будинок, який, до речі, записаний на тещу, Саволюк отримав 122 тисячі гривень. Між тим, на вулиці Тропініна, де він (будинок) розташований, води не було взагалі. У мене ж затопило два поверхи – і мені виділили тільки 70 тисяч гривень.

Нинішній міський голова отримує зарплату удвічі більшу, ніж губернатор, про це писали газети. Міська рада отримала дотацію розміром 1мільйон 700 тисяч гривень. Левову частку цих грошей кілька працівників міськвиконкому розподілили між собою, а 100 тисяч гривень віддали вчителям та лікарям. Як на мене, то міська влада повинна отримувати заробітну плату в останню чергу. Між тим, такий неадекватний розподіл грошей у міській раді нічим не мотивують. Вони просто роблять свої темні справи і отримують десятки тисяч гривень зарплати на місяць. Зате розповідають усім, що під час стихійного лиха працювали по 24 години на добу. Цей потоп призвів до того, люди почали збирати підписи про недовіру міському голові. Зібрано було чимало голосів, але пан Саволюк раптом почав говорити про те, що у списку «мертві душі». Цілком ймовірно, що хтось з його ініціативної групи й записав померлу людину.

Я пам’ятаю затоплення, яке сталося ще за радянської влади. Тоді постраждалим давали мішок цементу і два листки шиферу незалежно від ступеня завданих збитків. Цього разу держава вчинила досить цивілізовано. Прикро, що всі потуги на місцевому рівні перетворюються на казна-що.

– Випадковості в житті бувають у всіх, – продовжує розповідь Петро Бровко. – Можливо, те, що Саволюк опинився у кріслі голови міської ради – теж випадковість, на «помаранчевій» хвилі, хоча, як на мене, то ця людина й до “помаранчевих” має опосередковане відношення. Про власні досягнення йому сказати нічого. Жодного пункту зі своєї передвиборчої програми він не спромігся виконати. Жодного! Все тільки розмови про якісь тіньові потоки, контрабанди на митниці… Він говорить за мене як за колишнього міського голову тільки для того, щоб побачили його. Що ж, на тлі білого аркуша можна помітити навіть блоху.

Одного разу стався випадок: молодого депутата міськради хтось побив. Відразу вмикається драматургія, все показується у чорному світлі. Цілком ймовірно, що все сфабрикували для того, щоб зірвати сесію міської ради. А історія з побиттям жінки на ринку? Знову – зібрання біля прокуратури, скандал у газетах, те, се…

Він хоче забрати в однієї людини, віддати другим людям і з цього нажитися. У цьому полягає його стиль життя. За великим рахунком, ринок повинен бути комерційною структурою, а не комунальною власністю. Зараз містом ходять листівки, де можна прочитати справжню історію цього випадку. Виготовила їх організація «Антисаволюківський рух». На офіційному сайті навіть фото розмістили не справжні.

Протягом трьох років перебування при владі Саволюк не виграв жодного суду, а в нього їх щотижня по кілька. Тільки те й роблять у міській раді, що збирають гроші на черговий суд. Не без того, в нас є проблема з суддівською системою, але щоб програвати всі суди! Він мені програвав і виплачував кошти за те, що обливав мене брудом і брехнею. Він розповідає байки на телебаченні про те, наприклад, що через мене там когось вбили, про шахрайство, завдяки якому я здобув велику суму грошей. Але ж головні фігуранти його байок живі й здорові. Один з них живе й працює під Києвом, інший – на високій посаді у столиці. Та, схоже, пан Саволюк про це не знає і знати не хоче.

Але найстрашніше те, що державні гроші ніхто не прагне використати на користь міста. Наприклад, повністю зруйнована проїжджа частина, зате міська влада заходилася замінювати бордюри. Асфальту немає, островки для пішоходів знищені. Немає жодної вулиці, яка б не була перерита вздовж і впоперек. А це ж виїзд за кордон, центральна частина міста. Це хіба по-господарськи? Певну категорію людей така безгосподарність цілком влаштовує, бо нині в місті можна робити що завгодно. Наприклад, побудуватися на «червоній лінії». Головне прийти і «принести».

За Саволюка голосувала тільки п’ята частина виборців. Все було організовано на дільниці швейної фабрики. Між тим, великої зацікавленості воювати за справедливість під час виборів у мене не було. Я пропрацював довго, мені просто хотілося відпочити. Єдине, про що жалкую, то про те, що місто потрапило в такі руки. Мені не байдуже, що буде з Могилевом-Подільським, адже я тут живу і нікуди виїжджати не збираюся.

Облита кислотою машина та замах – останні події протистояння?

Михайла Саволюка я застала у власному кабінеті саме у той момент, коли він спільно з фахівцями з Софіївки обговорював майбутній проект міського парку. За півгодини я вислухала його версію ситуації, викладену в листі, зокрема, і конфлікту загальноміського масштабу в цілому.

«Стихія звалилася на Могилів-Подільський ще у ніч з 23 на 24 липня 2008 року. В результаті небувалої грози з градом місто затопило. Згодом Могилів-Подільський отримав 42 мільйони гривень для тих, хто потерпів від зливи. Та через кілька днів стався аварійний скид води на Новодністровській ГЕС. Потерпілих побільшало. Для визначення обсягів завданих збитків ми створили комісію, будинки розбили на три категорії. Усі, хто вчасно подав документи (а були й такі випадки, що люди в цей момент були за кордоном і документи не подали, то й грошей не отримали) – отримали грошову компенсацію у повному об’ємі. Для цього нам довелося оббивати пороги прем’єр-міністра, навіть погрожувати тим, що розіб’ємо намети під Кабміном…

Свого часу довелося побувати у Нагорному Карабасі, де ми намагалися владнати конфлікт між вірменами та азербайджанцями. Але коли трапився землетрус у Спітаку, то сусіди першими прийшли на допомогу, незважаючи на те, що до цього вели кровну ворожнечу. На жаль, у Могилеві все відбулося по-іншому. Деякі особи відразу почали організовувати мітинги, масові заворушення. Дійшло до того, що лідер районної організації БЮТу Петро Бровко з своїми активістами організував захоплення штабу, щоб перешкоджати роботі. Намагалися перешкодити візиту Юлії Тимошенко до нашого міста, хоча Бровко ніби “бютівець”. Хтось запустив інформацію, що якщо Юлія Володимирівна не прибуде до Могилева-Подільського, то місто не отримає коштів і в цьому буду винен тільки я. Але цим планам не судилося збутися. Тим часом ми створили евакопункти при школах, дали можливість жити там людям, чиї будинки затопило повністю. Під чесне слово міського голови вони отримували авансом допомогу від наших підприємців.

Мій затятий опонент продовжував заважати – почав збирати підписи по місту за проведення референдуму про недовіру міському голові. Коли голосів не вистачило (люди просто відмовлялися підписувати), вони почали включати у списки покійників. І це не спрацювало. Далі – більше. Прихильники колишнього міського голови почали писати наклепи у різні інстанції. «Завдяки» цьому ми отримали всього 14 відсотків коштів, які б пішли на ліквідацію наслідків стихійного лиха та відновлення доріг. А нам на все про все треба було більше 100 мільйонів гривень.

Натомість почали щедро прибувати різні комісії. На день – по 3-4. Приїжджали по кілька чоловік і по кілька десятків фахівців, особливо з Кабміну. Але жодного порушення ніхто з них не встановив. По-перше, тому що система контролю була створена така, що дозволила забезпечити прозорість руху кожної копійки. Що стосується потерпілих, то спочатку свої висновки робила комісія. Якщо виникали сумніви, незалежні ліцензовані фірми обстежували паралельно з нами стан підтоплених будинків. Потім це питання виносилося на виконком. Далі списки надсилалися на затвердження голові облдержадміністрації Олександру Домбровському. І тільки після того, як його служби проводили повторну перевірку, людям виплачувалися кошти. Зрештою, розподіляли кошти розпорядники, а не міський голова. Використати гроші на щось інше було просто неможливо.

Опонентів дуже хвилюють ті будинки, які не були затоплені. Цим цікавилися і працівники КРУ та інших контролюючих установ. Але питання в тому, що ці будинки також потерпіли, але від зливи. Коли видавався Указ Президента про виплату грошових компенсацій постраждалим, Дністер ще не вийшов з берегів.

Зрештою, опозиція – це добре. Вона контролює владу. В даному випадку опонентам треба було зробити все можливе для того, щоб місто отримало потрібні кошти, а не перешкоджати їхньому надходженню. З їхньої подачі ми виглядаємо злодіями.

Виявляється, я зарплату отримую вдвічі вищу, ніж у губернатора, – коментує Михайло Саволюк нещодавній скандал, який спричинили газетні публікації. (Посилаючись на слова заступника голови облдержадміністрації, вони написали, що «голові виконкому за останні три місяці минулого року було в середньому нараховано 15 тис. грн., лише за листопад – більше 21 тис. грн.»). – У телефонній розмові зі мною заступник голови облдержадміністрації від своїх слів відмовився і категорично їх заперечив. Нехай виправдовуються ті, хто розпускає такі плітки. А я дочекаюся того часу, коли пройдуть всі перевірки і в мене на руках будуть потрібні документи. У мене навіть окрема папка заведена, бо вже дістали мене цією зарплатою. На ній так і написано: «Зарплата». Мене, до речі, дружина запитує, де ж ті шалені гроші? Так от, міський голова не має повноважень призначати собі зарплату. Її нараховують згідно з постановою Кабміну. А доплати встановлюються радою. Так звані преміальні міському голові визначені тільки на рівні 25 відсотків. Цим делікатним питанням зацікавилися всі правоохоронні органи України. Є в мене акт перевірки, проведений на вимогу обласної прокуратури. Знову – порушень не виявлено.

Зрозуміло, фінансують наше місто дуже скромно, постійно пропонують скорочувати то дитячий садочок, то музей, то Будинок школяра. Щороку нам доводилося випрошувати додатково кошти з обласного бюджету. Це дійсно порушення бюджетної дисципліни. Мені довелося скоротити на 30 відсотків апарат міської ради, хоча роботи не поменшало. Моя зарплата з нарахуваннями становить трохи більше 6 тисяч гривень. Взагалі-то, за законом, відомості про зарплату – інформація конфіденційна. Але тут питання стало руба.

У Могилеві-Подільському є опозиція. Її завдання просте – дискредитація міської влади. Опоненти не здаються і нещодавно вдалися до грубих методів – напад на жінку, що мала в суді захищати інтереси громади. Це трапилося вже після того, як їхній план з «імпічментом» місцевого масштабу провалився. Свого часу ринок у Могилеві-Подільському був незаконно приватизований за заниженою ціною. Тепер промисловий комунальний ринок судиться з ринком «Стависький». Зараз відомо, що бригада зловмисників прибула з Вінниці і кілька діб вистежувала жінку. Їх затримали і арештували. Що ж, досі у нас у місті творилося чимало негарних справ: процвітали “наперсточники”, були грабежі, наїзди, утворилося угруповання, яке запросто могло піти на убивство. Нещодавно мені у поштову скриньку невідомий підкинув матеріали «відказної» кримінальної справи. Все сталося ще у 1995 році. Під тиском один російський підприємець був змушений написати розписку про те, що він позичає своїм могилів-подільським «компаньйонам» 600 тисяч доларів на… 35 років, хоча сам їх взяв у кредит. Підприємець зник, зате «компаньйони» досить швидко почали розкручувати у місті власний бізнес… А розслідування справи припинили через те, що між партнерами по бізнесу були «договірні зобов’язання». «Війна» триває й досі. Поки я був на курсах при Адміністрації Президента у Києві, якісь незнайомці облили автомобіль кислотою, порізали шини.

Хтось вважає, що я розвів у місті анархію. Нині за рейтингом популярності серед телевізійних програм у Могилеві-Подільському першість за прямими трансляціями з сесій міської ради. Як на мене, то це демократія. Диктатури більше не буде. А щодо гарних справ, – сказав Михайло Саволюк, – то тут говорити багато не буду. Краще один раз побачити”.

І ми поїхали на ще одну екскурсію Могилевом-Подільським. Спочатку на стадіон. Там М. Саволюк продемонстрував пластикові стільці і тренажери.

– А адміністративна будівля тепер належить колишньому голові, який облаштував тут готель. Поряд – дитячо-юнацька спортивна школа, де займаються 510 дітей і відбуваються змагання міжнародного рівня. Колишній керівник хотів обладнати тут автомийку, – продовжує розповідь Михайло Саволюк. – А у старому і колись занедбаному приміщенні на території районної лікарні приватні підприємці за моєї підтримки обладнали реабілітаційний центр «Ангел надії» для дітей з церебральним паралічем. Дехто з маленьких пацієнтів навіть почав танцювати. Тепер центр фінансується ще й з обласного бюджету, хоча раніше до ідеї створення цього закладу ставилися скептично.

Поки ми спілкувалися з Михайлом Саволюком, від його підлеглих надійшла інформація: на ринок прибула будівельна бригада і повним ходом заходилася зводити стіни якогось нового магазину, без належних дозволів, самовільно захопивши земельну ділянку... На війні як на війні.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике