"ДТП НАРДЕПА АНТЕМЮКА СПЛАНУВАЛИ... У смерті мого брата я підозрюю конкретну особу – депутата Верховної Ради...» Вперше брат Віктор оприлюднює матеріали власного розслідування. Вколоти шприц у колесо могли біля ресторану, в якому чомусь камера спостереже

Вперше з часу загибелі 27-річного депутата від Партії регіонів Анатолія Антемюка під номером 122 його брат Віктор оприлюднює факти власного розслідування загадкової ДТП, коли новенький «Мерседес» буквально розлетівся навпіл і у авто не спрацювали подушки безпеки. Результат – дві смерті і одна важкопоранена потерпіла, яка з того часу уже чотири рази міняла свідчення. Де могли проколоти колесо шприцом, і кого він підозрює в смерті брата?...

Майже два роки тому, в травні 2007-го, спершу Київ, а згодом ледь не вся Вінниця прощалась із наймолодшим із братів Антемюків – народним депутатом Анатолієм... 31 травня йому мало бути тільки 28 років... А в ніч з 8-го на 9-те травня, напередодні Дня Перемоги, його «Мерседес» потрапив у страшну аварію, і в коротких зведеннях про ДТП у центрі Києва тоді повідомлялось небагато.

Було відомо лише про чорну іномарку з номерами Верховної Ради, яка, ймовірно, під керуванням Анатолія Антемюка близько першої години ночі на перехресті столичного проспекту Гагаріна і провулку Карельського наїхала на бордюрний камінь, після чого авто зіткнулось з електроопорою і перекинулося. Вже під час траурної процесії на «Підлісному» люди пошепки говорили, що досвідчений водій дивним чином не впорався із керуванням на мокрій дорозі, не вписався у поворот на великій швидкості і від удару його «Мерседес» буквально розірвало на два шматки... І не менш дивним чином подушки безпеки найновішої моделі автомобіля не спрацювали, аби врятувати життя водію та передньому пасажиру. Тоді свідки аварії розповідали, що передок понівеченого авто відлетів в один бік, салон та задня частина – в інший. У результаті дорожньо-транспортної події загинуло двоє людей, а ще один пасажир з тілесними ушкодженнями був госпіталізований. У зведеннях про цю трагедію в травні 2007-го було тільки коротке повідомлення: Анатолій Антемюк, 1979 р.н., член Партії регіонів, №122 у списку, на момент виборів – президент добродійного фонду «Довіра», батько двох дочок – семирічної Каріни і чотирирічної Крістіни – загинув на місці пригоди...

Також тоді колеги Анатолія по депутатській фракції пропонували поховати його у Києві на Байковому кладовищі... Але спересердя прозвучало: «Київ і так забрав його назавжди», – і тому рідні загиблого категорично відмовились від цього варіанту.

На похоронах Анатолія ще ніхто не міг сказати бодай сотої частини правди про можливі причини його загибелі. І ось лише тепер старший брат Віктор (ще є Василь та сестри Марія і Віра) погодився розповісти про своє власне розслідування обставин останньої поїздки чорного «Мерседеса» із номерами «ВР».

– Вікторе Дмитровичу, чому досі стосовно аварії 9 травня 2007-го, в якій загинув Ваш брат, народний депутат України Анатолій Антемюк, не поставлено крапку? Чи знайомились Ви з матеріалами справи?

– У травні буде вже 2 роки, як раптово не стало Анатолія. Знаєте, я й досі не вірю, що його немає серед нас. Здається, він лише поїхав у відрядження у справах чи на засідання парламенту і ось-ось повернеться. Слідство аж занадто зацікавлене поставити крапку, але нічого не зробило для розслідування причин тієї аварії. 26 липня 2007 року, лише через 2,5 місяці від ДТП, не провівши навіть комплексної експертизи автомобіля, не звертаючи увагу на заяви родичів, в яких ми висловлювали свої підозри, в тому числі, і до конкретних осіб, у можливості їхньої причетності до ДТП, не провівши належним чином розслідування – були намагання справу закрити. Після нашого звернення досудове слідство за вказівкою заступника міністра було відновлене. Нас, родичів, запросили у МВС і після розмови з нами і дачі нами письмових заперечень той же заступник міністра дав вказівку з конкретним переліком питань, які слідству потрібно розслідувати. На жаль, з незрозумілих причин жодне з поставлених запитань не було вивчене. Не буду вдаватись у подробиці, наведу лише декілька фактів. Через 6 місяців та три дні після ДТП – 12 листопада 2007 року слідчий робить запит у «Київстар» щодо роздруківки телефонних дзвінків Анатолія й інших осіб, що потрапили у цю ДТП, хоча він не міг не знати, що «Київстар» зберігає інформацію лише 6 місяців. Одного з можливих свідків так завзято шукали, що списали аркушів 10 паперу, хоча він знаходився у всіх на виду. Свідків, котрі дають суперечливі свідчення, навіть не допитують повторно. Призначена комплексна експертиза автомобіля відміняється і взагалі не проводиться. І таких фактів аж занадто багато. Оскільки, порушуючи законодавство, родичі Анатолія не були визнані потерпілою стороною, нам дозволили ознайомитись з матеріалами справи лише 23 лютого 2009 року, тобто через 3 місяці, оскільки слідчий знову закрив її 24 листопада 2008 року, навіть не поінформувавши про це нас. Звичайно, після ознайомлення і виявлення вищенаведених та інших фактів ми звернулись до суду про повторне проведення слідства.

– Тобто Ви когось конкретно підозрюєте у загибелі брата?

– Я впевнений, що ДТП була спланована і метою було не фізичне вбивство, а знищення Анатолія як політика і конкурента, і підтвердженням цього також є те, що і проти мене протягом 2-х років проводяться дії, які мають аналогічну мету. Тобто, можна казати про ненавмисне вбивство. І підозрюю я конкретну особу – одного з високопосадовців, на той час – генерала митної служби України, нині – народного депутата. Мені відомо і про погрози, які він висловлював за тиждень до ДТП на адресу Анатолія, дослівно: «Подумай про сім’ю».

За час, що минув, я зібрав безліч документів, фактів, дістав роздруківку останніх телефонних дзвінків Анатолія мобільним та особисто зустрічався із свідками тієї аварії. Чому це не зробило слідство? Знаєте, тепер усі ці фрагменти – явні та спеціально приховані – починають складатись в одну картину, яка мала на меті підставити Анатолія. Я маю право так казати, бо його смерть була не збігом обставин чи випадком.

Мені довелось власними силами діставати необхідні факти, зокрема, роздруківку всіх дзвінків із номерами, які в той вечір проходили через його три телефони – два мобільних і один автомобільний. Так ось, залишитись Анатолія в Києві у справах просив тодішній начальник Вінницької митниці Василенко... Мовляв, потрібно вирішити цілий ряд питань. І Анатолій, який контактував із митниками, як пішов о 6-й вечора за ними, так більше і не повернувся... Саме звідси починається цілий ланцюг загадок і таємниць, аж від того, чи був саме Анатолій за кермом свого «Мерседеса»...

Так, спершу до мене додому, де проживав Анатолій, десь о шостій вечора прийшов його знайомий митник Ростислав. Після зустрічі з Ростиславом Анатолій переодягнувся, сказав дружині, що повернеться о 22.00, і з водієм поїхав на вокзал, зустрів Василенка, після чого під’їхали у кафе, яке знаходиться в цьому ж будинку, де проживав Анатолій. У кафе вони спілкувались протягом 1,5 години. О 22.20 йому зателефонувала дружина і він сказав їй, що йому потрібно зустрітися хвилин на 10-15 з однією людиною, після чого він приїде додому. Де і з ким він зустрічався, мені невідомо, оскільки ця зустріч була спонтанно спланована під час зустрічі з Василенком. За інформацією із веж мобільного зв’язку, о 00.06 йому зателефонував Ростислав, у цей час Анатолій знаходився на вул. Володимирській, біля університету ім. Т.Г. Шевченка, після чого поїхав на вул. Саксаганського в клуб «ХХІ вік», звідки о 00.11 год. відправив SMS на телефон водія. У клубі він пробув не більше 10 хвилин і, за словами бармена, випив чашку зеленого чаю. Але дивним чином відеокамера на вході до клубу в той вечір не працювала, що у принципі неможливо, бо контролюють безпеку таких закладів. У 00.26 та 00.31 год. зафіксовані два коротких дзвінки біля будинку митника Ростислава в районі Святошина – за 15 кілометрів від клубу «ХХІ вік». Зі свідчень Ростислава слідству, Анатолій начебто позичив у нього гроші, причому через 5 хвилин повернувся і позичив ще... З його ж слів, Анатолій був одягнутий у темні брюки від костюма та сорочку бордового кольору.

– Чому після цього він поїхав через весь Київ до того самого фатального повороту на лівий берег Дніпра?

– Більше дзвінків із його телефонів не було, і тому відстежити ситуацію далі надто важко. Аварія сталась десь о 01.05 ночі. То хто і куди їхав, мало з’ясувати слідство, але цього зроблено не було.

Так само із подивом я дізнався із свідчень слідству Василенка, що він, мовляв, був мало знайомий із моїм братом і практично з ним не контактував, хоча із телефонних роздруківок видно, що він з Анатолієм дуже часто спілкувався по телефону. Також незрозуміло, чому Ростислав, позичаючи Анатолію гроші, не знає, у що був одягнений Анатолій, оскільки називає одежу, в якій він бачив його напередодні ввечері, і чому він відмовляється від його дзвінка Анатолію о 00.06, хоча цей дзвінок зафіксований оператором і саме після цього дзвінка Анатолій поїхав у клуб «ХХІ вік». Незрозуміло також, куди поділися гроші, які Анатолій начебто у нього позичив. Зрозуміло одне: і Василенко, і Ростислав, які були підлеглими вищезгаданого митного генерала, володіють інформацією, яку приховують від слідства. Однак слідчий на ці факти не звертає уваги.

– Чому міг втратити керування його «Мерседес» останньої моделі?

– Анатолій був вправним водієм... Як показала попередня експертиза, швидкість на тому повороті у нього була невелика – 97-102 кілометри на годину. Також за характером слідів від шин видно, що Анатолій гальмував авто... Але «Мерседес» незрозуміло чому не вписався у поворот, пішов юзом, потрапив колесом у приямок і перевернувся прямо на стовп електроопори. І тому я підозрюю, що у нього навіть на такій невеликій для цієї машини швидкості могло вибухнуло ліве переднє колесо або ж були якісь інші для цього причини. Це і мала встановити експертиза, але її досі не провели і нам, родичам, машину не віддають під приводом написання відмови від будь-яких претензій.

– Тобто, хтось міг зумисне зіпсувати колесо у авто Анатолія і через це машина втратила керування на фатальному повороті?

– У це важко повірити, але буквально за кілька днів до трагедії на мосту в Чернівецькій області це саме переднє ліве колесо вибухнуло... Тоді обійшлось з огляду на малу швидкість, і після того «знаку» Анатолій за день до аварії замінив на нові усі шини та диски. Але... Причин некерованості авто могло бути декілька: несправність рульової колонки, проблеми із колесом або вплив сторонньої особи в салоні автомобіля. Зрозуміло, що зіпсувати щось у колонці стороннім особам за постійного перебування водія Анатолія у машині було дуже важко, практично, неможливо. Залишається колесо, в яке могли непомітно встромити навіть голку від шприца – і через певний час колесо б здулось, або вплив сторонньої особи, про яку – а саме молодого чоловіка – показують у своїх свідченнях два свідки. 11,9 метра машина йшла юзом, потім вперлась у бордюр і ще 8 метрів йшла до приямку, зад підняло вгору... Далі – смерть! «Мерседес» вдарився дахом об стовп саме у місці лонжеронів між кузовом і моторним відсіком – ось так! Тому передня частина авто відламалась, а в салоні навіть тепер можна сидіти. Чому не відкрились подушки безпеки? Не було фронтального удару – і вони не спрацювали. Машина була зовсім нова, остання модель, а колеса встигли проїхати лише 400 кілометрів від Вінниці до Києва...

– Скажіть, ви згадали про персонального водія Анатолія... Чому він у ту ніч не був за кермом?

– З пояснень водія Анатолія, він залишив його у готелі, оскільки Василенко просив бути на зустрічі одному. Зрозуміло, ті, хто планував аварію, були зацікавлені, щоб він залишився один.

– А генерала слідство допитувало?

– Ні, недоторканного народного депутата і при такій посаді не так просто запросити на бесіду... По-друге, мені вдалось розкопати причину постійних наїздів перевіряючих на автофірми Анатолія, які ініціював своїми запитами про начебто підроблені документи той самий митний генерал. Саме через ці надумані кримінальні справи весь автобізнес Анатолія був знищений і європейські партнери досі не можуть зрозуміти, за що їх покарали. Невже за компанію із фірмами Анатолія? Тому тепер для мене вже не секрет, що під фірми Анатолія митний генерал почав рити яму ще у жовтні 2006-го, одразу після свого поновлення на митниці. Але з цим «товаришем» Анатолій познайомився лише у січні 2007-го і вони раптом стали ледь не друзі... Та зовсім скоро їхня дружба закінчилась підставою і... Анатолія не стало.

– А документи з його портфеля в розбитому авто нічого не підказали слідству?

– Їх просто не знайшли, як і всі три телефони, диктофон та начебто позичені за 20 хвилин до аварії в Ростислава гроші. Знаєте, нам навіть не віддали джинси та футболку, в яких він був у ту ніч... Але вже неофіційний стиль його одягу підказує, що він не планував будь-яких важливих зустрічей. А ще я знаю, що у свою електронну книжку він записував дуже особисті речі, в тому числі, й ділову інформацію, яка також зникла... Хіба це випадковість? І всі ці записи невідомо куди зникли – може, хтось знав про них і вони їх цікавили?

Так само мені незрозуміло, чому слідчий не з’ясував, що ж за дзвінок був з його автомобільного телефона в Німеччину через 12 годин після аварії?

І ще один неприємний факт навколо смерті Анатолія досі не дає мені спати! В Інтернеті були розміщені неправдиві, з елементами паплюження Анатолія, новини про аварію раніше, ніж його опізнали. Після того, як стало відомо, що Анатолій загинув, ця інформація з Інтернету була знята. Хто це міг зробити і для чого? Але це ще один доказ того, що Анатолія сплановано підставили з метою зганьбити та заплямувати і, мабуть, перестарались.

– Зараз ви не жалкуєте, що Толя пішов у велику політику, Верховну Раду і не повернувся?

– Що тепер жалкувати? Так можна жалкувати і про те, що він пішов у школу, інститут, отримав освіту, був молодшим і перспективнішим, ніж я, прагнув гори звернути... Він не мав ворогів, відчуття небезпеки, допомагав всім, кому міг. Може, цього самозбереження йому і не вистачило у ту ніч... Передчуття біди не було, бо тоді ввечері, десь о пів на восьму, в гарному настрої ми побажали один одному доброї ночі і на ранок 9-го травня мали побачитись у Києві перед його зустріччю з одним із віце-прем’єрів, яка була запланована на 8-му годину ранку 10-го травня... Йому Анатолій мав розповісти кричущі факти про діяльність української митниці та митного генерала особисто...

– Як дружина Анатолія, ваша мати, батько, рідня пережили той чорний травень 2007-го?

– Всім родичам надзвичайно важко, бо на той момент остання втрата у нашій дружній сім’ї була в 78-му році, коли пішли з життя бабуся з дідусем.. Але життя продовжується, доньки ростуть, ходять до дитсадка та школи, хоча завжди питають про татка, чекають його. А той травень для мене досі, як у тумані... Не дай, Боже, комусь таке пережити...

– Чому ви не хочете назвати реальне прізвище цього народного депутата і його високих покровителів?

– Я їх не боюсь! І лише даю можливість після виходу цієї статті до завершення кримінальних справ по аварії і розорення підприємств Анатолія хоч тепер згадати про честь та совість. Бо невипадково слідство та його друзі-податківці вперто не хочуть бачити, а, головне, розслідувати цілий ряд названих мною підозр, здогадок і фактів. Дійшло до того, що англійські партнери Анатолія по бізнесу, які неодноразово підтвердили те, що нібито документи підроблені, готові подати на державу Україну до суду та вимагати на очах усієї Європи відшкодування своїх збитків й відновлення доброї репутації.

А прізвище цього народного депутата, а також матеріали щодо нього та його помічника-податківця, які я передав слідству, назву, коли настане час, якщо він сам не дасть слідству показань і не припинить займатися рейдерством з використанням своїх високих повноважень, які виборці надали партії, котра включила його у свій список, напевне, не для такої діяльності.

Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике