Іван Горобчук: „Я подорослішав і доріс до дитинства”

„Подільські пасторалі” – весняний подарунок художника вінничанам
Хочете „почистити” свою ауру – приходьте на виставку Івана Горобчука, кажуть співробітники краєзнавчого музею. Експозиція офіційно відкрилася у вівторок, а подивитися на світлі та добрі роботи художника люди приходили, коли полотна ще тільки розвішували по стінах. За весняним настроєм, за теплими враженнями в холодний березневий день...
„Народні картини” – так фахівці окреслюють жанр, у якому працює Іван Іванович.
— Композиція мізансцени – народний наїв, — так він називає свій напрямок у мистецтві і додає, — якщо мої роботи назвуть „примітив”, я теж не ображусь. Свого часу працював у соціалістичному реалізмі з відтінком імпресіонізму. Але розвиток зупинявся – до трагедії. І я дуже вдячний Федору Панчуку (голові обласної організації народних майстрів України), він тоді сказав: „Навіть у твоїх реалістичних пейзажах пробиває народне”. Я зрозумів, що треба себе шукати саме там. У юності здавалося, що з такого народного стилю будуть сміятися, що це несерйозно. А подорослішав, виріс, напевно, і зрозумів, наїв – це моє. Мені нічого не треба придумувати, я все це від бабусі слухав... Звідки на картинах з’являються деякі речі, я й сам не можу пояснити, просто знаю, що має бути так, і все. Мистецтвознавець Тетяна Журунова сказала: „Це в тебе на клітинному рівні.” Напевно, так...
— Із дитинства малюєте?
— У школі почав, на уроках малювання. А вдома брав глину, склом по ній проводив, вона така рівненька ставала аж до блиску. Любив зображувати Шевченка. Здавалося, це просто: високе чоло, низькі брови, вуса... Якось сусідка ззаду підійшла: „Що це ти робиш?” – Шевченка малюю. Взяв склом стер і при ній знову намалював. А в школі на конкурсах завжди третє місце за малюнки мав. Перше діставалося хлопцю, який прапор малював із серпом і молотом, друге – теж за щось таке. Мені ж вчитель казав: „Ти думаєш, станеш художником, в люди виб’єшся? Батьки твої бикам хвости крутили і ти будеш.”
Та я ніколи й не думав, що роблю щось таке, що когось здивує, і наміру не мав дивувати.
Але Іван Горобчук таки дивує. Нині його роботи зберігаються у Фонді культури, у Малій Академії мистецтв України, в українському посольстві у Сан-Франциско (США), у приватних колекціях Америки, Франції, Німеччини, Ізраїлю, Вінницькому обласному краєзнавчому музеї. Вони затребувані, їх купують охоче.
— Іване, чула, що Віктор Ющенко теж придбав Ваші картини...
— Віктор Андрійович побачив їх на виставці в антикварному салоні. Вибрав сім робіт і пішов. Розраховувалися вже люди, які його супроводжували.
— Які роботи обрав Президент?
— „Симпозіум бджолярів”, „Жниварі”, „Узимку буде тепло”... Я вже всі назви не пам’ятаю. Ще якийсь депутат від БЮТ три роботи купив. У Володимира Яворівського є мої картини.
— А у вінничан?
— Теж є. Імена називати не буду. У бізнесменів, у депутатів. Не в офісах, а вдома. Я був у гостях, бачив – висять.
Від робіт Івана Горобчука віє святковим затишком. Це відчутно навіть у великій виставковій залі. На полотнах — жанрові сцени з життя подільського села – поезія, гумор та філософія українського народу. І серед різнобарв’я фольклорних образів зовсім органічно не існують — живуть... ікони.
— Раптом потягнуло писати ікони, — каже майстер. — Я не іконописець, і спочатку ці роботи навіть не хотів показувати. Думав, що з цією темою щось зміниться і в моєму народному живописі. Не змінилося, може, щось додало. І я зрозумів, що те народне ніколи не покину. І ікони теж... А зміни будуть, вони самі прийдуть. Я ж працюю і хочу працювати, я люблю це. Якщо перестану – захворію.
Світлана ВИШНЕВСЬКА

Источник: "Місто" Вінницька щотижнева газета | Прочитать на источнике