Лобізм по-українськи: валізи з грошима – головам фракцій

Сесія Верховної Ради, яку мають змогу переглянути всі охочі, – це аж ніяк не повне відображення законотворчих процесів у державі. Це радше хепі-енд для глядачів. Реальна ж політика відбувається задовго до того і зов­­сім не перед телевізійними камерами. Справжні справи вирішують у коридорах, кулуарах, кабінетах, причому за зачиненими дверима. Мо­ва – про ло­бізм в ук­ра­їн­ській по­літиці.
Сам по собі лобізм не є негативним явищем. Зрештою, в Америці нікому на гадку не спаде сприймати лобіста як всесвітнє зло. Це легалізована структура, що цілком офі­цій­но на законних засадах допомагає “проштовхнути” те чи інше рішення через законодавчий чи виконавчий орган. В Україні все по-іншому. Лобістську діяльність законодавчо не врегульовано, що дає чимале поле для спекуляцій, корупції та “протягування” вигідних конкретній людині законів чи указів.
Така ситуація насамперед ви­гідна самим владоможцям. За час української незалежності представники великого бізнесу всіма правдами і неправдами намагалися пройти в парламент для того, щоб примножити власний бізнес. При цьому український лобізм набув розмаїтих форм, не зовсім чесних і порядних. Окрім цікавих поправок і законопроектів, в яких персональна вигода проглядається дуже розмито, депутати вдаються до відверто кримінальних схем, за які отримують матеріальну винагороду.
Дехто вважає, що ситуацію могло б виправити ухвалення відповідного закону, який запровадив би практику лобіювання в законне русло. Кілька спроб легалізувати лобізм у попередні роки були невдалими, але най­ближчим часом усе може змінитися. Принаймні Міністерство юстиції розробляє відповідний законопроект.
Про лобістську діяльність сьогодні та ризики, з нею пов’язані, “Газеті” розповіли народний депутат, екс-регіонал Тарас Чорновіл і політолог, президент Цент­ру соціальних досліджень “Софія” Андрій Єрмолаєв.
Тарас Чорновіл: Найбільше рейдерських атак відбувається через депутатські запити
– За кордоном лобізм – це легалізована діяльність певних структур. В Україні ж це явище часто має негативний під­текст. Що таке лобізм по-українськи?
– Депутати так чи інакше повинні виконувати представницькі функції, тобто вони офіційно мають представляти чиїсь інтереси. Скажімо, зараз створено міжфракційну групу “Львів­щина”, яка має представляти інтереси Львова й області. Є також представництво за певними напрямами економіки України. Врешті-решт, навіть робота над бюджетом – це стовідсотковий лобізм. Коли формують бюджет, ми маємо лобіювати інтереси певних регіонів, певних органів влади, напрямів, галузей економіки тощо. Все зводиться лише до того, аби він, по-перше, був взаємокомпенсованим, тобто щоб не вийшло так, що один ре­гіон дуже сильно “перетягне” на себе ковдру, і, по-друге, важливо, щоб лобізм був відкритим і не мав корупційного характеру. Це відкритий лобізм.
А щодо закритого… Верховна Рада завжди мала колосальне представництво певних виробничих або фінансово-економічних структур. Зрозуміло, що вони обстоюють інтереси свого підприємства й дуже часто це виражено якимись доволі чіткими лобістськими законами. Найганебніший приклад лобістського закону – це закон про перукарську діяль­ність Михайла Поп­лавського. Він передбачав, що всі перукарі мають або здобути вищу освіту, або пройти додаткову перекваліфікацію в інституті культури Поплавського. Абсолютно класичний, тупий, примітивний і нахабний лобізм.
Знову ж таки, якщо вже згада­ли пана Поплавського: на всі вищі навчальні заклади у сфері культури разом виділяють менше кош­тів, аніж на один інститут Поплавського. Пояснити таку транс­формацію неможливо. Зрозуміло, що в якийсь спосіб М. Поп­лавський або, можливо, його довгоногі дівчатка знаходять дорогу до сердець певної кількості депутатів, які після того бігають у Кабмін, у те саме Мініс­терство юстиції, проштовхують через бюджетні комітети виділення коштів. При цьому всі розуміють, що це абсолютна дикість, але це дуже легко сходить із рук.
Іще один відвертий лобіст­ський принцип відстоювали, коли “Део” входило в Україну. Тоді один депутат із Львівської області (не називатиму його, якщо захоче, то сам назветься) зумів пролобіювати закон, яким жорстко обмежували ввезення в Україну вживаних старих машин, що, звісно, відкривало шлях для розвитку “Део” поза конкуренцією.
– Хто у ВР є найпопулярнішими лобістами?
– Найбільшим лобістом у парламенті називають Сергія Терьо­хіна, який дуже часто вносить якісь дивні зміни, скажімо, до закону про митний тариф, в якому доволі відверто проглядаються певні інтереси. Наприклад, встановлюють нульову ставку митного збору на якусь техніку. Так, наприклад, сталося з холодильниками. В Україні достатньо власних холодильників, проте на закордонні встановлюють нульову ставку, що “глушить” нашого виробника.
До речі, багато лобістських схем проходять через депутат­ський тиск. Скажімо, найбільше рейдерських атак відбувається саме через депутатські запити, адже такі дії включають, окрім бандюків, які захоплюють під­приємство, і судді, який винесе неправомірне рішення, ще з десяток депутатських запитів, за якими наперед підготовлений і простимульований прокурор дуже активно береться “дотиснути” певне підприємство.
На рівні депутатських запитів дуже часто використовують такий метод лобізму, як усунення конкурентів тощо. Але вже лобістські інтереси дрібнішого порядку відбуваються на рівні виконавчої влади – в судах, прокуратурі, виконавчій владі, особливо на місцях.
Однак не можна стверджувати, що лобізм завжди кримінальний. Я, скажімо, не в захопленні від таких документів, як закон про м’ясо й м’ясопродукти та закон про молоко й молокопродук­ти. Це лобізм галузі та великого виробника, домінуючу позицію в якому зайняли наближені до конкретної особи. Закон дво­значний, але він не є криміналом. Криміналізованими можуть бути методи, до яких удавалися – коли залучали додаткові голоси чи коли на основі цього документа примудрялися отримувати надприбутки.
– Побутує думка, що представники різних фракцій, об’єд­нані спільною сферою діяльності, голосуватимуть за потрібний їм закон, незважаючи на опозиційність чи провладність.
– Так, найпоказовішим у цьому плані був випадок із Тендерною палатою. Її захищали представники всіх без винятку фрак­цій. Але в певний момент, коли це починає дуже сильно смердіти, лідери нагадують, що не треба всіх тягнути на дно, і фракція отримує вказівку проголосувати за усунення такого явища.
– Якщо говорити про спів­відношення легального лобізму та кримінального – якого в нашій державі більше?
– А Бог його знає. Знаєте, легальний лобізм становить 90% усього того, що ми бачимо в парламенті. А от скільки кримінального… Ми не знаємо абсолютної більшості випадків кримінального лобізму, це нікому невідомо.
Трохи менший був лобізм, коли мали мажоритарну систему виборів. Завжди згадую розмову двох депутатів третього скликання. Один іншому каже: “Слухай, такі гроші… валізу грошей несли за це питання… Але не можу цього зробити, мене ж уб’ють на окрузі за це…” Персональна відповідальність хоч трошки стримувала від коруп­ційних дій. Пропорційна система призвела до того, що депутати загалом стали в десятки разів чеснішими, але не тому, що вони кращі. Просто їм уже ніхто нічого не пропонує. Діяльність депутата, як правило, зводиться до передавання. Його вишукують якісь бізнесмени і просять вивести на лідера фракції. Він орга­нізовує вихід, йому за це платять гроші, а він навіть не знає, про що ж вони хочуть домовлятися. А туди вже несуть “велику валізу грошей”. І раптом уся фракція дізнається, що, вибачайте, але ми мусимо проголосувати за одне дуже нехороше питання. На всі обурення відповідь одна – це потрібно партії. Тож депутати стали чеснішими, але випадків саме кримінального лобізму, бруду та корупції стало значно більше.
Андрій Єрмолаєв: Урядовий лобізм системніший
– “Лобізм” у нас поки що в лапках, тому що насправді легітимні механізми практично відсутні. А враховуючи, що у Верховній Раді є потужне представництво великого, середнього бізнесу, і більшість цих депутатів є активними учасниками різних по­літичних проектів, то все відбувається “під ковдрою”.
Із погляду існуючого зараз неформального механізму, то це виглядає приблизно так: бізнес робить замовлення своїм лобіс­там на ту чи іншу законодавчу норму, а депутати готують абсолютно легітимний законопроект. Більшість лобістських пропозицій закладають у загальний план законодавчих ініціатив фракцій і, відповідно, щонайменше забезпечують голосуванням цієї фракції. Звичайно, найбільший успіх мають фракції з най­більшою кількістю голосів.
– Чи поширене лобіювання інтересів іноземних держав і хто цим займається?
– Іноземний лобізм частіше реа­лізують через урядові структури.
– Загалом кажуть, що урядовий лобізм поширеніший за парламентський. Ви погоджуєтеся?
– Урядовий лобізм є системнішим. Системність полягає в тому, що сам уряд діє на підставі певних формальних принципів і параметрів. Ідеться і про урядові програми, і про програму дій. І з огляду на те, що є високий ступінь легітимності дій уряду, то “просунути”, за великим рахунком, можна будь-яке рішення, прикриваючись саме цією легітимністю. Мовляв, у рамках бюджету чи якоїсь програми уряд ініціює такий-от законопроект. Усі вуха стирчатимуть лише після його ухвалення.
– Лобізм у світі – це легалізована робота певних структур. В Україні лобізм має негативний підтекст. І причини цього зрозумілі. Але як можна змінити ставлення до лобізму?
– У лобізмі немає нічого неприродного. Питання в тому, як позбавити лобізм ознак корупції, як вивести економічні запити “з-під ковдри”, тому що там виникає і підкуп, і перекоси. Питання не в самому лобізмі як такому, а в тому, що тіньовий лобізм іноді призводить до штучних монополій, до підриву бюджетної по­літики. Також слід налаштувати механізми, які зробили б неможливим тіньове використання влади для підвищення своїх конкурентних можливостей.
– Якби закон про лобізм підготували, чи проголосував би за нього теперішній парламент?
– Думаю, в цієї ідеї є шанс. Насправді, якщо поглянути уважно на останні рішення ВР, то якихось відвертих злочинних схем чи законів не ухвалювали. Існує більше зауважень до діяльності виконавчої влади – саме там іноді затверджували нормативні рі­шення, які призводили до негативних тенденцій на ринку.

Ірина Гамрищак

Источник: ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА | Прочитать на источнике