Здрастуйте, шановна редакціє «33-го каналу». Прочитала в останньому номері лист жінки, яка пише про занадто низькі виплати до трьох років дітям, які народились в 2007 році. Я така сама мама.
На початку 2007 р. я народила п’яту дитину. Перший рік ще можна було якось жити, а зараз хоч під поїзд іди. Чоловіку зарплату скоротили на 20%. У теперішній зимовий період пишуть 2-3 год. у день (працює в районі кранівником). Цих грошей вистачає на дорогу і їжу. Я доглядаю дитину до 3-х років і дитину 5-ти років (в садок не ходить, немає за що купити все необхідне), троє діток ходять у школу (потрібно платити за шкільні потреби, харчування і т.д.)
Я одержую 130 гривень… Хотілося б поставити питання нашій владі і, зокрема, особисто Юлії Володимирівні Тимошенко. Хай шановна прем’єрка скаже, як мені на 130 грн., я вже не кажу одягти, а хоча б прогодувати, і не усіх 5 дітей, а оту одну дитину, на яку я їх одержую? Одні колготки - 15 грн., костюмчик – 70-80 грн., шапочка – 20-30 грн...
Звичайно, у селі тримаєш корову, та подивіться, скільки коштує те молоко, а ще на таку сім’ю!
І ще хочу сказати за соціальну допомогу. В 2000 р. ми і ще кілька людей вийшли із колгоспу. Думали, будемо працювати на своїй землі і з того жити. Вийшло по-іншому. Перший рік збив град, другий - засуха, не вистачає грошей на насіння, оранку, відсутність свого с/г інвентаря - все це призвело до того, що максимум доходу – це сіно для корови на зиму. Хворіли діти, потрібні були реальні кошти, але надія на «авось»...
До чого веду. Несу подавати документи на соціальну допомогу - одразу вилазить той пай, мовляв, є земля, то й живіть з неї, а не “попрошайнічайте”. На даний час маю 2,15 га паю, якого не маю ні сил, ні можливості обробляти, бо знаходиться далеко за селом, а у мене двоє маленьких дітей і троє школярів. Біля хати є 60 соток городу і десь 30-35 неугідь (це чагарники на горбах, де рубаємо дрова).
Згідно зі змінами в законодавстві, на 2009 рік люди, які мають більше 60 соток городу, соціальну допомогу отримувати не можуть. Хіба можна ставити на один рівень сім’ю з 1-2-ма дітьми з сім’єю, де 4, 5 чи 6 дітей?
Тільки на зимове взуття цього року витратили більше тисячі гривень, за що будемо купувати взуття на весну - не знаю…
Хай горить синім вогником той, хто творить такі закони і ставить нас в один ряд з рабами у нібито вільній Україні. Кому потрібна така воля і правда, якщо я при всіх бажаннях і трудах не можу навіть дати елементарного та найнеобхіднішого?! Не можу відремонтувати будинок, який потребує капітального ремонту. Знаю, що було би набагато легше, якби жили в райцентрі, бо кошти, які йдуть на дорогу, залишилися б в сім’ї (а це 500-600 грн. на місяць), та де взяти кошти на будинок? У благодійників не вірю, вони лише в кіно бувають.
Ось і все. Вибачте, що відбираю ваш час, але так вже наболіло, що хочеться цей біль десь вилити.
Бажаю вам успіхів, шановна редакціє.
Дякую за відвертість публікації. А нашим можновладцям бажаю жити на тих 130 грн., що платять нашим дітям, обробляти лопатою ту землю, на яку нам пальцем показують, бо її в торбу не набереш, щоб заплатити за світло чи навчання. Опам’ятайся, владо, бо проклянуть до сьомого коліна і ми, і наші діти, і онуки, якщо вже не прокляли, бо ми люди, а не хробаки.
Як далі жити? Якби хоч по 100 гривень на дитину дали, я більше і не хотіла би нічого. Хоч би на порошок, світло та на хліб...
До побачення
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"МЕНІ, МАТЕРІ П'ЯТЬОХ ДІТЕЙ, ЗАРАЗ ХОЧ ПІД ПОЇЗД ЙДИ..."
"