Звернутися до газети мене змусило відразу кілька обставин. Але найголовніша одна - кілька років тому я став дуже некомфортно почуватися у райцентрі, який вже 20 років тому став для мене рідним.
Все частіше чую на свою адресу образи - «чурка», мовляв. Так, за національністю я таджик, але вже давно маю українське громадянство, дружина в мене українка, двоє синів. Жив би спокійно й щасливо, коли б не певні особи, в яких аж кипить «національна ворожнеча». Найобразливіше те, що порятунку я не можу знайти і в силових структурах.
У 2005 році місцевий бізнесмен просто так побив мого сина, який, до того ж, має інвалідність ІІ групи. Ми написали заяву до міліції, але правоохоронців ця пригода не зацікавила, реакції ніякої. Далі - більше. Кілька років тому ми купили старенький автомобіль і почали таксувати - треба було якось заробляти на життя, на навчання молодшого сина, а пенсії не вистачає на все. І тут не обійшлося без пригод. Одного разу вночі мене побив пасажир. Порвав одяг, забрав виручку і ключі від машини. Довелося знову звертатися до міліції. Але на мою заяву відреагували скептично, а згодом дали відповідь, мовляв, немає складу злочину.
У жовтні - ще один прецедент. Мого сина знову побили. Цього разу вже в мене на очах. Поки він викликав міліцію, я побіг за зловмисником. Той вскочив до автобуса, а я кинувся доганяти вже на своєму авто... Зрештою, мені вдалося його спіймати. Тим часом приїхали міліція і ще одне авто, з якого відразу вискочили четверо чолов’яг і накинулися на нас з сином. Стражі порядку ніби й нічого не бачили. Згодом з’ясувалося, що цей чоловік, який побив мого сина, член угруповання, яке «тримає» наш райцентр. Можливо силовики і угруповання працюють на паритетних умовах. Бо кримінальну справу порушили не проти справжнього зловмисника, а проти мене.
Зрозуміло, зловмисник не заспокоївся і почав вимагати з мене грошей. А куди тепер звертатися мені по допомогу? Довелося шукати правди в обласній прокуратурі. На районну - надій мало, бо там вважають, що все цілком законно. Так от, нещодавно мені відповіли, що «перевірка триває». Звернувся з заявою і до обласного управління міліції. Там відповіли стандартно, захищаючи честь мундира. Написав скаргу у Верховну Раду. Звернувся до суду. Суд залишив мій позов без розгляду. Зачароване коло...
Не одне десятиліття я прожив в Україні. Але з року в рік стає важче. Образливо, що люди інших національностей тут відчувають себе чужинцями.
Источник: Вінницька обласна щотижнева газета "33 канал" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "
"ЧОМУ НАША МІЛІЦІЯ МЕНЕ НЕ БЕРЕЖЕ? ТОМУ ЩО Я "ЧУРКА"?
"