Чиновники вперто не помічають екологічного лиха на Звенигородщині (ФОТО)

Ще до прийняття районної програми "Питна вода Звенигородщини на 2009-2020 роки" у Звенигородці, що на Черкащині, існувала потенційна загроза ускладнення санітарно-епідемічної ситуації через низьку якість питної води, оскільки у місцевому водопровідно-каналізаційному господарстві накопичилося безліч проблем.
На сьогодні сама назва програми викликає іронію, оскільки питної води у місті давно немає. Більше того, брунатно-зелену, а інколи взагалі чорну рідину, яка тече з кранів, навряд чи й технічною можна назвати. Тут би місцевій владі бити на сполох у всі дзвони. Проте і в міській раді, і в райдержадміністрації вже тривалий час зберігають спартанський спокій.
НАМІЧАТИ – НЕ ЦІПОМ МАХАТИ
Розробка згаданої програми, як ішлося у преамбулі до неї, була зумовлена: "незадовільним екологічним станом поверхневих та підземних джерел питного водопостачання, потенційною загрозою ускладнення санітарно-епідемічної ситуації в окремих регіонах району внаслідок низької якості питної води та незадовільним технічним станом і зношеністю основних фондів систем питного водопостачання та водовідведення".
При цьому стверджувалося, що якість питної води по своїх показниках інколи не відповідає вимогам чинного Державного стандарту 2874-82 "Вода питна. Гігієнічні висновки і контроль за якістю. Злукавили розробники програми, бо вже на той час воду у водопровідних мережах Звенигородки аж ніяк не можна було визнати придатною для пиття.
Та як би там не було, тут же вказувалося на незадовільний екологічний стан джерел питного водопостачання, неефективну систему управління, недосконалі технології очищення питної води й стічних вод та низьку якість обслуговування населення комунальним підприємством водопровідно-каналізаційного господарства. Відповідно, було заплановано чимало заходів, у ході реалізації яких, як йшлося у програмі, "зменшиться потрапляння забруднюючих речовин у водні об'єкти – джерела питного водопостачання". І вже конкретно: "до 2013 року буде припинено надходження у водні об'єкти неочищених стічних вод, а до 2020 – недостатньо очищених".
Після затвердження програми у Звенигородській райдержадміністрації, котра була ініціатором її появи, тими заходами майже ніхто не цікавився. Аж до серпня 2012 року, коли на черговій сесії районної ради до неї внесли деякі зміни, які стосувалися передусім джерел та обсягів фінансування програми за роками.
Так, у 2013 році на реалізацію запланованого з державного бюджету мало бути виділено в цілому на район 27 мільйонів 660,7 тисячі, з місцевих – 2 мільйони 405 тисяч гривень, у 2014 – відповідно, 14 мільйонів 320,7 тисячі та 1 мільйон 475 тисяч. Майже на такому ж рівні мала фінансуватися програма і в наступні роки. Оскільки ж таких грошей в районі ніхто не бачив, то про якесь поліпшення технічного стану водопровідно-каналізаційного господарства як району, так і Звенигородки і говорити нічого. Це при тому, що термін експлуатації на Гнилому Тікичі водозабору завершився ще 2000 року. Тож, і не дивно, що якість води, яка у офіційних паперах все ще називалася питною, з кожним роком погіршувалася.
На скарги жителів Звенигородки місцеве начальство відповідало, як завжди, "об'єктивними причинами" або ж кивало на комунальників. Зважаючи на це, і в комунальному підприємстві "Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради" вирішили відхреститися від споживачів вже починаючи з угоди щодо надання послуг: замість "питна вода" там значилося "холодна". Хоч можна було б більш конкретніше – "брудна".
ТАКИ ГНИЛИЙ …
Донедавна місцеві краєзнавці ніяк не могли визначитися щодо походження назви головної водної артерії району. Сьогодні над цим нічого ламати голову, адже Гнилий Тікич, який є основним джерелом водопостачання міста, в районі Звенигородки й справді став гнилим. Відповідно, віддає гниллю й вода, яка надходить з нього. Оскільки ж у районі немає еколога та відповідних фахівців, які могли б контролювати стан водойми та науково обґрунтувати причини погіршення якості води і порекомендувати заходи щодо поліпшення ситуації, залишається прислухатися до думки громадських активістів. Серед основних причин вони вказують на забрудненість Гнилого Тікича, зокрема, в районі водозабору. І це справді так.
Не секрет, що, окрім всього іншого, Тікич, як і будь-яка інша річка, забруднюється водоростями, які, відмираючи наприкінці літа, опускаються на дно і, гниючи, утворюють товстий шар намулу. Отож, водоймище давно вже слід почистити механічним способом та сформувати і підтримувати з допомогою хімпрепаратів відповідну флору. Та на таку пропозицію в міській раді лише розводять руками, посилаючись на безгрошів’я. Хай і так, але ж є й інші варіанти. Так, представники громадської організації "Звенигородський клуб рибалок" вже котрий рік пропонують поновити екобаланс у Тікичі та популяцію риб, які поїдають синьо-зелені водорості й очищають тим самим воду, проте батьки міста відмахуються від них, як від набридливої мухи.
До речі, місцева влада, як і відповідні служби, давно вже не реагують на те, що притоки Гнилого Тікича забруднені й замулені, а деякі домовласники навіть при такому стані умудряються робити на них ставки для власних потреб. Успішно зводять і будинки у водоохоронній зоні.
У такій ситуації не поспішають сказати своє авторитетне слово і правоохоронні органи. Кілька років поспіль місцеві активісти скаржаться на невпорядкованість роботи відновленої асоціацією "Новий світ" гідроелектростанції на Гнилому Тікичі. В ході роботи ГЕС, доводять вони, з водосховища зливається найчистіші середній та нижній шар води, а верхній, забруднений, разом з водоростями, який мав би викидатися при наявності санітарного зливу, потрапляє до системи водогону. Система очистки води, яка є у Звенигородці нині, неспроможна довести її до нормальних показників. Нові власники гідроелектростанції при нейтральній позиції тих, хто вже, виходячи зі своїх службових обов’язків, мав би розібратися в ситуації, успішно відбиваються від такого роду звинувачень.
Користуючись безвідповідальністю та безконтрольністю, посилаючись на брак коштів, необхідних для очищення води, у комунальному підприємстві "Водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради" не завжди дотримуються технологічних вимог очистки води. Далеко не якісною є вже зовнішня фільтрація від бруду на водоочисній станції. А що вже говорити про дезинфікаційні засоби, реагенти для очищення води від шкідливих речовин…
Все це разом і призвело до того, що з водогону тече рідина, яку навіть технічною назвати не можна через її забарвлення і сморід.
– Хіба це вода? – скаржиться вісімдесятирічна жителька Звенигородки Ганна Слинько. – Ось набрала її сьогодні у пластикову пляшку, щоб показати у райдержадміністрації. Подивіться: вона темно-зелена, є в ній осад і, певно, якісь домішки…
– Водопровідна вода у Звенигородці не годиться для споживання, – вторить їй Микола Мельниченко. – Навіть руки помити не можна, бо запах від неї такий, як у сортирі. Але кому скаржитися? Голова міської ради у відпустці, а голові райдержадміністрації, який мешкає у Ватутіному, діла до нас немає. Депутати? Не смішіть мене…
Справді, на цьогорічній березневій сесії депутати районної ради заслуховували питання про хід виконання програми "Питна вода Звенигородщини", проте якихось особливих зауважень не висловили. А на розгляд депутатів міської ради це питання не виносили.
Коло замкнулося. Місцевий люд не має тепер до кого звернутися.
– Вода страшна, – говорить вінничанин Ігор Бондаренко, який завітав на вихідні до батьків. – Я не знаю, як люди можуть таке терпіти. Митися нею не можна, майже всі мої знайомі повідключали бойлери, бо з них ллється чорна каламуть, а осад такий, що треба чистити щомісяця…
До того ж, така якість води створює серйозну небезпеку здоров'ю населення, про що не може не знати насамперед голова райдержадміністрації Василь Довбуш, який за освітою – санітарний лікар.
ГОВОРИЛИ-БАЛАКАЛИ
У Звенигородці райсанепідстанції вже немає. Замість неї функціонує міськрайонний відділ ДУ "Черкаський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України", на який і покладено лабораторне дослідження питної води з міського водогону. Чергові дані про результат такого дослідження "для подальшого реагування" за підписом в.о. завідувача К.О.Кулібаби були скеровані голові РДА, який є ще й головою комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. У них значилося, що "якість води питної з водогону від 07.09.2016 р. … не відповідає вимогам ДСанПіНу 2.2.4 – 171 – 10 "Вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною", по органолептичних показниках, кольорності, вмісту загального заліза та аміаку, мікробіологічних показниках". Рівно через тиждень відбулося й засідання комісії, очолюване головою місцевої РДА та у складі двох його заступників, керівників відділів і управлінь, а також заступника голови міської ради.
Виходячи з протоколу засідання від 13 вересня нинішнього року, "високопрофесійна комісія" ситуацію "розрулила" швидко й оперативно. "Відповідно до п. 164 Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій, затверджених Наказом МНС України, йдеться в протоколі, перевищення мікробіологічних та токсичних показників питної води у системі централізованого постачання населення протягом тривалого періоду (5 діб і більше) має бути віднесеним до надзвичайних ситуацій. Оскільки при здійсненні виробничого контролю якості води, проведеного лабораторією КП водопостачання та водовідведення Звенигородської міської ради, протягом наступних 5 днів перевищення мікробіологічних та токсичних показників не виявлено, підстав для оголошення про надзвичайну ситуацію немає".
Проте профільний Звенигородський міськрайонний відділ продовжує бити тривогу. 23 вересня він направляє голові комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, а також міському голові Звенигородки протокол дослідження якості води міського водогону, відібраної повторно, з висновком: "… не відповідає діючому ДСанПіНу 2.2.4-171-10". Значить, загроза здоров'ю людей все ще є.
Це підтвердили і лаборанти з сусіднього, Тальнівського міжрайонного відділу ДУ "Черкаський обласний лабораторний центр МОЗ України", до якого 26 вересня ми змушені були подати на дослідження воду, аби додатково впевнитися та переконатися у її придатності чи не придатності для вживання. Отриманий висновок вкотре приголомшив: "Досліджений зразок води за органолептичними показниками перевищує норму у 2,5 раз, по санітарно-токсикологічному показнику присутній аміак, що свідчить про свіже органічне забруднення. Вода не відповідає вимогам ДСанПіНу, не придатна для вживання людиною".
Та керівникам району і міста байдуже, які там дані подають державні лабораторії Міністерства охорони здоров’я України. На основі даних лабораторії каналізаційно-водопровідного господарства, яку міцно тримають в руках місцеві владці, можна будь-яку надзвичайну ситуацію проігнорувати. І не треба при цьому вивчати ту ситуацію та робити щось для її ліквідації.
Але як бути при цьому з вимогами Законів України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та "Про питну воду та питне законодавство"? Стаття 46 останнього, передбачає відповідальність не тільки за постачання споживачам питної води, яка не відповідає державним стандартам, але й за приховування або надання недостовірної інформації про якість питної води та систем питного водопостачання та водовідведення.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике