Колонка редактора
Хлопці зі "Свободи" знову відзначилися, розгубивши трохи рейтинг у очах інтелігенції. Раніше один із них вже наїхав був на Гайтану, яка представлятиме Україну на "Євробаченні" – і тим зробив ведмежу послугу своїй організації. Тепер же "Свобода" вимагала заборонити в Житомирі показ вистави "Свадьба в Маліновкє" у постановці акторів Петербурзької оперети. І результат – такий самий, як у випадку з обговоренням Гайтани.
Протестувати наче й було чого, бо бовдури-політикани в сусідній країні і такі самі доморощені бовдури в Україні схильні з єхидними посмішечками наголошувати, що персонажі "Свадьби в Маліновкє" змальовані з реальних персонажів українського визвольного руху. Та не треба їм вірити на слово, бо так вже склалося, що той, хто щось має проти українського в Україні, як правило "нє сільон" ні в мові, ні в історії українській. А знав би історію, то дурнувато гигикать не поспішав би. Бо хоч оперета (не плутати з фільмом!) "Свадьба в Маліновкє" і була написана у розпал нової хвилі боротьби з "українським буржуазним націоналізмом" і вперше поставлена у сумнозвісному 1937-му до чергової річниці більшовицького перевороту, та прототипами її персонажів були аж ніяк не ті, хто воював проти червоних під прапорами з тризубами…
Як відомо, головним "нехорошим" типажем сценаристи зробили не головного за посадою у "нехороших" – не отамана Грицька, а його праву руку – Попандопала. Прізвисько було взяте від реального очільника однієї з суто кримінальних банд, яка ніколи не заявляла жодного політичного гасла, а тільки грабувала і вбивала на Одещині. А образ "напівморячка" Попандопала "списаний" з одного із помічників Нестора Махна – звали його Федір Щусь.
У 1917 році Щусь повернувся з російського флоту, де служив на броненосці "Іоанн Златоуст". Увійшов до анархістської організації "Чорна гвардія", створив власну партизанську залогу і пішов воювати проти австро-німецьких військ. Мав надзвичайно яскраве вбрання. Практично постійно носив свою флотську безкозирку, з-під якої стирчав довгий чуб. До безкозирки вдягав яскраві сорочки, поверх них – мундири різних армій, з-поміж яких найбільше любив розшитий золотом мундир гусара (міг піддягнути й банта замість краватки), на поясі мав старовинну шаблю і револьвер Кольта, а кавказький кинджал у піхвах чіпляв собі на шию. Якнаймоднішим був і "транспортний засіб" Щуся – кінь, прикрашений різноколірними стрічками і квітами. На ногах у тварини було намотане намисто з перлів… До ідеї незалежності України Щусь поставився, м’яко кажучи, без захвату: спрямував свої загони і проти Державної варти гетьмана Скоропадського. В одному з боїв проти українського гетьманського підрозділу Федорові хлопці були вщент розбиті, і йому з рештками загону досить довго довелося переховуватися в лісі. Після цього розгрому приєднався до батька Махна. Став командиром кавбригади 1-го Донецького корпусу армії Махна. Кажуть, справді був хорошим кавалеристом і всерйоз мріяв, що про нього складатимуть легенди й казки. Загинув у бою проти червоних неподалік від рідного села Президента Ющенка – Хоружівки на Сумщині. Його начебто пронизала черга, випущена з кулемета, встановленого на сільській дзвіниці…
"Свадьба в Маліновкє" значилася і в березневому репертуарі Черкаської філармонії, та на відміну від Житомира, тут ніхто не протестував, щоб опереточники з Петербурга показали сценки з життя "двійника" кавалериста з Донецького корпусу Махна. Тим більше, що в березневий репертуар Черкаської філармонії вписані і набагато сучасніші речі – скажімо, концерт від майстрів нині модного шансону, гастролерів з Москви Міхаіла Шелєга і Алєксандра Разгуляєва…
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости ""Свадьба в Маліновкє" Черкаси не стривожила…"