Черкаські психіатри: "Не треба нас боятися!"

Серед хвороб є чимало тих, що змушують людину звертатися по допомогу до таких специфічних закладів, як психіатрична лікарня. Від цього ми не застраховані. Ніхто. Особливо якщо врахувати сучасні навантаження, стреси, які не йдуть ні в яке порівняння з тим, що доводилося зазнавати психічному здоров’ю попередніх поколінь...
Здавалося б, трапилася така біда – звертайся до фахівців. Та чомусь у свідомості багатьох із нас імідж психіатричної лікарні оточений якимось негативом. У чому ж справа? Про це ми говоримо з відомою й авторитетною людиною – очільницею спеціалізованого відділення для престарілих пацієнтів, що діє в обласній психіатричній лікарні, Жанною Базік.
Як реабілітувати психіатрію?
На переконання цього досвідченого фахівця, образливі ярлики, що несе на собі сучасна вітчизняна психіатрія, – це прямий наслідок того, яку функцію виконувала ця медична галузь в умовах тоталітарного режиму, займаючись переслідуванням інакомислячих, ховаючи за мурами психіатричних лікарень, а вже потім – у в’язницях – усіх, кого оголошували дисидентами, "ворогами народу".
– На жаль, ми втратили багато високих традицій гуманізму, які формували особливе ставлення до людей з незвичною поведінкою, – каже Жанна Миколаївна. – Причому в слов’янських народів ці традиції були незрівнянно м’якшими, аніж, скажімо, в західноєвропейських сусідів. Достатньо, наприклад, пригадати, як на Русі споконвіку ставилися до юродивих: цих людей боялися образити, тим більше заподіяти їм якесь лихо, глузувати над ними; їм благодіяли, для них створювали притулки милосердя. Натомість західні традиції були більш жорсткими й навіть жорстокими: такі люди оголошувалися "породженням пекла", вони зазнавали нещадних переслідувань, гонінь, тортур. Коли ж вітчизняна психіатрія опинилася в руках карних органів, ідеологічних структур тоталітарного суспільства – ні про який гуманізм не могло бути й мови.
Як повернути втрачене? Жанна Миколаївна глибоко переконана: головною передумовою цього процесу мусить стати гуманізація всієї нашої медицини з тим, щоб пацієнти психіатричних закладів мали ті самі права, ті самі норми утримання й забезпечення, що й в інших медичних закладах: дотримання необхідних площ перебування в умовах стаціонару, забезпечення всіма необхідними зручностями, медпрепаратами, що не мають побічних дій, та багато чого іншого.
Без хоспісу – не обійтися
Десяте відділення, яке очолює Жанна Базік, є найкращим серед усіх підрозділів обласної психіатричної лікарні. 60 ліжок тут завжди зайняті, а щоб потрапити сюди на обстеження й лікування, літні пацієнти іноді змушені чекати. Особлива увага приділяється учасникам Великої Віт-чизняної війни: для них тут створені окремі місця з поліпшеними умовами. Втім, кожен тутешній пацієнт оточений увагою медичного персоналу, все дихає теплом, особливою естетикою, навіть гостинністю. Все робиться для того, щоб пацієнти не відчували ніякого дискомфорту.
– Специфіка праці в нашому відділенні – це, передусім, суцільний гуманізм, милосердя до хворих, – каже Жанна Миколаївна. – Тому серед наших працівників немає людей випадкових, нестриманих, неврівноважених: такі у нас просто не витримають. Ми намагаємося робити все від нас залежне, щоб повернути своїм пацієнтам втрачену радість життя, позбавитися песимізму, якихось комплексів. Усі наші працівники – від лікаря до санітарки – це професіонали високого класу, люди надзвичайно відповідальні.
Саме високий професіоналізм працівників дозволяє нині не теоретично, а цілком практично думати про створення на базі цього відділення хоспісу, а в подальшому розвивати систему цих установ. На Заході вони отримали величезне поширення, тоді як у нас перебувають лише в початковому стані, до того ж тримаються винятково на плечах таких ентузіастів, справжніх подвижників своєї справи, як Жанна Миколаївна та її однодумці.
Для тих, хто чує це слово вперше, пояснимо: хоспіс – це специфічна медична установа, в якій хворі з прогнозованим несприятливим результатом захворювання, простіше кажучи – приречені на смерть – отримують гідний відхід з життя. Для таких пацієнтів створено особливі умови утримання, вони забезпечені знеболювальними засобами, психологічною й духовною допомогою.
Щодня зустрічаючись зі своїми літніми пацієнтами, фахівці психіатричної лікарні разом із Жанною Миколаївною переконуються в невідворотності паліативної медицини й хоспісів. Нині Україна посідає 11 місце в світі за темпами старіння суспільства. Кількість літніх людей дедалі переважує чашу терезів, тому вже сьогодні потрібно думати про те, в яких умовах доживатимуть свій вік самотні літні люди. І це стосується не лише тих, хто страждає на психічні розлади. Натомість в нашій країні досі відсутня навіть концепція вітчизняної паліативної медицини: напевно, комусь досі здається, що ця проблема актуальна для когось, тільки не для нас. Шкода, якщо це так.
Обласна психіатрична лікарня є одним з першопрохідців у цій гуманній справі. 2005 року на базі закладу було проведено міжнародну конференцію, а за допомогою бельгійських колег зроблено переклад першого в Україні підручника з паліативної медицини. Фахівці лікарні постійно відвідують західноєвропейські країни – Бельгію, Францію, Австрію, Польщу, Словаччину тощо, де паліативна медицина має вагому державну підтримку, а Жанна Миколаївна Базік тричі стажувалася в Бельгії, де отримала сертифікат фахівця в цій галузі.
Саме на тлі цього прагнення до вивчення досвіду західних фахівців народилася дружба з бельгійкою пані Марі-Франс Барб’є-Матіс – фундатором багатьох проектів партнерства з українськими фахівцями в галузі паліативної медицини. Бельгійка майже щороку відвідує Смілу, буває в палатах обласної психіатричної лікарні, знайомиться з умовами утримання пацієнтів, привозить з собою впливових людей, здатних реально допомогти українцям впровадити те, що на Заході давно вже стало нормою.
– Світовий досвід свідчить про те, що паліативна медицина бере свій початок знизу, тобто з суто народних ініціатив, а вже згодом набуває рівня державної політики, державної турботи про своїх самотніх перестарілих громадян, – каже Жанна Миколаївна. – Тому ми запрошуємо всіх людей з небайдужим серцем – благодійників, меценатів, бізнесменів – підтримати нас у цьому прагненні.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике