Колонка редактора
Афганці ополчилися проти міського голови Черкас: "23 лютого на сесії міської ради при розгляді питання про виділення коштів на реконструкцію пам'ятника та будівництво музею воїнам-нтернаціоналістам, загиблим в Афганістані, міський голова дозволив собі цинічні принизливі висловлювання на адресу багатотисячної армії воїнів-інтернаціоналістів України, заявивши, що він не вважає афганців захисниками Вітчизни і просить депутатів проголосувати проти виділення запланованих коштів", – так сказано у оприлюдненій ними гнівній заяві. Сергій Одарич пояснює, що його слова вирвали з контексту, що насправді були й інші солдати, які "не менш захисники Вітчизни"…
Днями у обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка, присвячена черкащанам, які воювали по всьому світу, беручи участь у локальних конфліктах. Хто визначить грань, що відділяє солдата, який бився, захищаючи Вітчизну на її землі, від солдата, який бився за інтереси Вітчизни за її межами? Зі зброєю в руках солдати з Черкащини билися у понад 30 країнах світу!
Хто візьметься за роль визначальника справжності солдата? Найкращий радянський радянський ас-танкіст Другої світової війни мав суто українське прізвище – Дмитро Лавриненко. Він воював аж ніяк не за окремо взятого диктатора Сталіна, і не тільки за СРСР, разом взятий, – він бився й за отчий край, Вітчизну, спаливши 50 ворожих танків. Нині багато шумять про "заборону пропаганди нацизму". Скажіть, ким був офіцер німецького Панцерваффе Курт Кніспель? Він спалив утричі більше танків армій, які протистояли Німеччині, – польської, французької, радянської… Скажете, фашист і негідник? Та ні, сволотою були СС і гестапо, але не справжні солдати-фронтовики. Коли його представили в черговий раз до нагородження Лицарським хрестом, Курт «проштрафився» тим, що побив офіцера айнзатцгрупи СС, який знущався над радянським полоненим. Зі словами: "З ними на фронті битися треба, як солдат з солдатом, а не як щур тиловий!" танкіст вибив есесівцю зуби… Курт Кніспель був уродженцем Чехословаччини. 23-річний ас згорів у своєму "Тигрові" 29 квітня 1945 року, підбивши на землі своєї Чехословаччини поблизу містечка Востіц 168-ий танк супротивника…
Розумію, чому нині так багато тих, хто прагне створити реєстри "своїх-чужих" – про кого можна говорити, що поважаєш, а про кого – що ні. Так добре вписувати у розряд заборонених тих, кого поважають політичні опоненти. Скажу, поки ще дозволено, свою думку про уродженця Канівщини Павла Гарячого. Він був сотником Армії Української Народної Республіки, бився проти тих, хто вторгся на землю його Вітчизни зі сходу. Минув час, і він вже належав до ОУН-УПА, коли за захист тієї ж таки Вітчизни його розстріляли (за іронією долі – 23 лютого!) інші вороги, які прийшли із заходу… Розкажіть, панове реформатори історії, проти якого ворога, який прагне напаскудити волі твоєї країни, можна підняти зброю, а проти якого – ні?
Варто поважати професіонала будь-якої справи, зокрема й тих, хто ладен був загинути за інтереси своєї Вітчизни – катів і бандитів це не стосується. У історії є власне "сито" – зайву "полову" вона відсіє сама…
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Навздогін Дню захисника Вітчизни…"