Голова Черкаської ОДА привітав жашківське подружжя із 65 річницею весілля

65 річницю спільного життя вчора, в День захисника Вітчизни, відзначило подружжя Вербицьких із села Охматова Жашківського району. Навіть своє «залізне» весілля «молодята» святкували як слід: із шампанським і поцілунками під вигуки «гірко» гостей. До привітань долучився і голова обласної державної адміністрації, Герой України Сергій Тулуб, який передав для подружжя вітальний адрес, квіти й плазмовий телевізор.
Передаючи вітання очільника області, голова Жашківської райдержадміністрації Олександр Павлов наголосив: «Нехай роки вашого спільно прожитого життя стануть гарним прикладом для ваших нащадків. А життєвий досвід буде набутком для всього українського народу. Зичу вам міцного здоров’я, родинного благополуччя та безхмарного неба над головою».
Оксана Вербицька розповідає, що 1947 року, на День Радянської армії, одруження ніхто серйозно не планував: «Та що було багато думати…Молоді були, кохали одне одного, але ж був голод і все якось не до цього…А вийшло все само собою. Звісно ж, я не те, що весільної сукні не мала, не було бодай жодних квітів. На весілля ми з майбутнім чоловіком просто вдягнули чистий святковий одяг. На ті часи вже й це було добре».
У невеличкій хаті зі скромним, ще радянським інтер’єром, в якій старенькі мешкають вже 37 років, на стінах висять родинні світлини. На них уже дорослі діти – гордість батьків. Подружжя виховало 2 синів, 3 онуків та 2 правнуків, які хоч живуть у Києві, часто приїздять і допомагають по господарству. Один із синів – доктор наук, професор, викладач; онука теж обрала наукову стезю – стала кандидатом економічних наук.
Григорій Якович і Оксана Сергіївна у молодості трудилися разом у колгоспі: жінка на буряках, а її чоловік 35 років життя пропрацював водієм голови колгоспу. Крім того, подружжя мало 60 соток городу, домашнє господарство, доглядало дітей. А Оксані Сергіївні, як жінці, належало ще створювати сімейний затишок, за який її обранець і досі вдячний.
Побутові труднощі й тяжка робота не стали причиною втрати ніжності почуттів – дідусь і досі, усміхаючись, пригадує перше знайомство з коханою: «Сподобалася одразу всім! Тому й вирішив одружитись негайно!»
Дружина ж додає: «Тернистий шлях пройшли ми з чоловіком. Всього було – і розуміння, й непорозуміння. Але розходитись і не думали. Таких, як ми, що досі живуть у парі, на селі вже мало».
«Справді, про розлучення ніколи й думки не було. Не те, що зараз», – погоджується Григорій Якович.
Секрет міцного шлюбу пані Оксана вбачає в житейській мудрості: «Завжди потрібно, щоб хтось поступався. Десь варто й змовчати, навіть якщо твоя правда».
Онук, Олександр Вербицький, лікар-реабілітолог за фахом, розповідає: «Вони завжди швидко знаходять спільну мову. Тому ми беремо приклад з наших дідуся й бабусі. А головне, чому навчилися в них – покладатися тільки на самих себе, на свою працю, за будь-яких обставин лишатись порядними людьми».
Про післявоєнні труднощі, страшенну бідність, у якій довелося жити замолоду, старенькі навіть зараз пригадують зі сльозами на очах. «Ми ніколи не бачили тих грошей. Якщо колись і заробляли яку копійку, все віддавали на податок». Нині старенькі мають усе, шкодують лише про те, що немає здоров’я та «ноги вже не носять». Хоча блиск ув очах свідчить про головне – бажання жити і далі дарувати тепло рідним.
Фотоновини

Источник: Черкаська обласна державна адміністрація | Прочитать на источнике