17-річний юнак із Жашкова довів: важка хвороба – не перешкода для повноцінного життя й вагомих перемог

У кінці 50-х – на початку 60-х років минулого століття у збірній Бразилії з футболу виблискував талантом непересічний футболіст – Гаррінча. Його техніку володіння м’ячем не міг повторити ніхто, навіть король футболу Пеле. Річ у тім, що Гаррінча мав свій секрет – одна нога у нього була коротша за іншу... Футболіст зі схожою технікою та життєвою історією проживає у місті Жашків. Звати його Ярослав Черниш. Мало хто з суперників знає, що свого часу лікарі не давали хлопцю шансів навіть на повноцінну ходьбу, не те що на гру у футбол.
Важкий медичний діагноз
– Коли Ярослав народився, ми одразу нічого особливого не бачили, – розповідає мама. – Хлопчик ріс, тільки у вісім місяців помітили, що права рука була ніби затиснутою, погано працювала. Іграшки завжди старався брати лівою. Спочатку подумали, що лівша.
Батьки звернулися до Жашківської лікарні у неврологічне відділення. Лікарі сказали, що у хлопчика, можливо, затиснутий нерв, призначили уколи. Порекомендували проходити курси масажу. Коли почали колоти уколи, у дитини стан здоров’я погіршився. Тоді звернулися в Черкаську обласну лікарню, де відразу встановили діагноз – дитячий церебральний параліч. Порадили звернутися у Київський Центр реабілітації хворих з органічним ураженням центральної нервової системи.
– Прибули до Центру, нам приписали масажі, два рази на рік лікуватися у санаторії. Їздили постійно на лікування, але не бачили ніякого покращення. Коли Ярославчик став ходити, то, стаючи на праву ніжку, її викривлював, і видно було, що вона була значно слабкішою. Від цього постійно була проблема зі взуттям, важко його було підібрати. Нам настійливо рекомендували робити операцію – підсікати м’язи на нозі для того, щоб він хоч якось міг ходити. Застерігали: якщо не зробите операцію, то щороку буде гірше, будете возити його на інвалідному візку, – з хвилюванням розповідає пані Людмила. – Але ми на операцію не погодилися, побоялися, адже не раз чули, що її через певний час потрібно знову і знову повторювати.
Головне – велике бажання
...Ярослав систематично відвідує дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки: робить вправи на тренажерах, займається легкою атлетикою, футболом. Ставний, чорнобровий, фізично розвинений юнак. З першого погляду не помітно ніяких ознак хвороби. Сором’язливо усміхаючись, розповідає про себе.
– Пам’ятаю, коли ще був малим, мені було важко навіть ходити, нога ніби не слухалась, але батько кожного ранку робив зі мною ранкову зарядку, грав зі мною у рухливі ігри, навчав мене азам футболу.
Дещо меланхолійний, спокійний хлопчик через постійний рух ставав спритнішим, загартованішим, сильнішим. З часом батько привів Ярослава у тренажерний зал, дуже боявся, що навантаження збільшуються, переживав, жалів хлопця. Тренер Дмитро Мазур радив, щоб Ярослав на заняттях залишався без рідних і навчався самостійно долати труднощі.
А з 7 класу Ярослав почав серйозно займатися на тренажерах кожного дня, не пропускав жодного тренування.
Щоб правильно організувати заняття, тренер детально вивчив, чим характеризується хвороба, що вона вражає в організмі, вивчив історію хвороби Ярослава. Зрозумів, що у хлопця хворобою повністю уражена половина тіла, і найперше, що йому було потрібно, – це психологічна підтримка.
– Я одразу з ним відверто поговорив про те, що Бог не посилає більшого випробування, ніж людина може витерпіти. Налаштував його на позитивний результат, дав йому зрозуміти, що головне – наполегливість у здійсненні мети, – згадує Дмитро.
Ярослав спочатку був худеньким, не хотів їсти, був блідим. Тренер йому пояснював, яку роль в організмі людини відіграють білки, жири, вуглеводи. Запропонував Ярославу підраховувати калорійність продуктів, які потрібно вживати за добу, щоб рости, розвиватися відповідно до віку та навантажень.
– Хлопчик зрозумів, що потрібно самостійно велику увагу приділяти зміцненню здоров’я. Почав сам складати раціон, адже під час серйозних занять спортом харчування повинно бути висококалорійним, – згадує директор дитячо-юнацького клубу фізичної підготовки Дмитро Мазур.
Тренер запропонував завести щоденник самоконтролю, де Ярослав щодня записував, що не може зробити, а також свої досягнення. Спочатку ціла сторінка заповнена була переліком того, чого він не може зробити.
Перші досягнення
Заняття починали з ходьби по біговій доріжці. Хлопчик праву ногу ніби волік, також не міг володіти правою рукою. Зовсім не виходило стояти на одній хворій нозі. Починав, тримаючись за стіну. Через кілька місяців стояв вже сам.
– Яка це була для мене радість! Моє перше досягнення! Не уявляєте, як мені хотілося працювати ще більше, – з захопленням розповідає Ярослав. – Через певний час Дмитро Володимирович запропонував збільшити навантаження, починати стрибати на цій нозі. Скажу відверто, навіть одного разу не міг стрибнути, нога була ніби не моя. Тренер мене підбадьорював, казав, якщо продовжуватиму тренування, то зможу стрибати й з висоти. Щодня після уроків ішов до тренажерного залу і вперто виконував різноманітні вправи, щоб зміцнити м’язи ноги.
Минув рік, і справді – хлопчик вже стрибав з висоти, помаленьку починав бігати.
Систематично розробляли праву руку. Спочатку тренування починали з малого – піднімання невеликої ваги, систематично виконували вправи Садова на розтягування. Для розвитку кисті руки практикували зафарбовування розмальовок, складання конструкторів. Через певний час тренер рекомендував хлопцеві вправи для розвитку м’язів руки на тренажерах, він також пробував навіть підтягуватися. Вже через рік Ярослав міг підтягнутися одинадцять разів.
– Зразу було важко, боляче, але я терпів, нікому не скаржився, дуже хотів всього навчитися, щоб бути таким, як усі, – ділиться найпотаємнішим Ярослав.
– Як тільки Ярослав прийшов до нас на заняття, коли вітався, соромився, подавав ліву руку, а зараз почувається вільно, як і всі вітається правою. І взагалі, зараз він рівно ходить, навіть і не скажеш, що колись у нього були проблеми зі здоров’ям, – розповідає тренер.
Нині Ярослав навчається в одинадцятому класі Жашківської спеціалізованої школи №1 з поглибленим вивченням окремих предметів.
Класний керівник Любов Горбань ставить цього працелюбного хлопця в приклад однокласникам.
Юнак віртуозно грає у футбол, входить до шкільної збірної з волейболу та баскетболу. Дворазовий срібний призер Черкаської області з бігу та стрибків у довжину. Бронзовий призер України з футболу у складі збірної команди області. Нагороджений дипломами Київського обласного центру "Інваспорт" за І місце в обласних змаганнях та ІІ етапі Спартакіади "Повір у себе" (дистанції 400 та 100 метрів). У 2011 році був учасником відкритого чемпіонату України з легкої атлетики.
На початку лютого цього року Ярослав брав участь у чемпіонаті області з легкої атлетики, посів І місце на дистанції 400 метрів, та третє – на дистанції 60 метрів.
– Ми дуже вдячні Дмитру Володимировичу за те, що він терпляче кожного дня займався з нашим сином, вміло організовував заняття. Тільки завдяки тренеру Ярослав став на ноги, почав гарно ходити, бігати, брати участь у змаганнях, навіть досяг результатів, – зі сльозами на очах розповідає мама.
– Я його так сильно люблю, пишаюся кожною нагородою мого Ярославчика,– підхоплює сестра Ольга, учениця 2-В класу.
Зараз Ярослав – учень випускного класу школи. А це час, коли молоді люди обирають майбутній шлях. Свою дорогу юнак уже впевнено торує протягом багатьох років – це нелегкий шлях спортсмена. Мрія Ярослава – стати студентом інституту фізкультури та спорту.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике