За руйнування Києва і незаконну забудову можуть засудити на 8 років

Будівництво елітного житла по вул. Гончара, у захисній зоні храму Св. Софії; спорудження «маленького монстра» просто над станцією метро «Театральна» впритул до житлового будинку; забудова Дніпрових круч вздовж правого берега у Києві, - ці та інші дії караються ув’язненням на термін від трьох до восьми років. Про це ідеться у відповідних статтях Кримінального кодексу України.
Так, стаття 298 КК передбачає подібне покарання «за незаконне проведення пошукових робіт на об’єкті археологічної спадщини; знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини». В одній з частин цієї статті, до речі, ідеться про «умисне, незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини».
Кияни можуть звернутись до Генеральної прокуратури з вимогою відкрити кримінальне провадження за статтею 298 КК по справах забудови історичних кварталів Києва, руйнування пам’яток історії, культури та архітектури та спотворення історичних ландшафтів столиці України?! На жаль, ні Кримінальний кодекс, ані законодавство у частині збереження пам’яток та об’єктів історії та культури, ні міжнародні пам’ятко-охоронні конвенції популярністю в українського правосуддя не користуються.
Хоча, за словами правника - координатора громадської ініціативи Ігоря Луценка, йому вдалося знайти приклади застосування статті 298 КК: «Приклад наступний: йшла нетвереза людина по Байковому кладовищу, пошкодила залізний вінок на пам’ятнику котромусь з політичних діячів України – і за це була засуджена. Це єдиний випадок по Києву, що я знайшов у державному реєстрі судових рішень. Але що найцікавіше: названа вище стаття діє у повному обсязі, як тільки виїжджаєш за адміністративні межі Києва. Там норми чинного законодавства використовують доволі часто, караючи за «забудовчі» злочини або ж за умисне пошкодження об’єктів історії та культури… Так, свіжий випадок – це покарання чиновника середньої ланки у Київській області за археологічними пам’ятками, та голови однієї з сільрад на Дніпропетровщині за незаконну передачу у приватну власність та пошкодження археологічного об’єкту».
Голова Комісії Київської міської ради з питань культури Олександр Бригинець зазначає: «Застосування статті 298 Кримінального кодексу у Києві не працює, перш за все, через корупцію. Адже чи не кожен дозвільний пакет документів на забудову чи на Пейзажній алеї, чи поблизу Києво-Печерської Лаври та Св. Софії має усі потрібні підписи. Тобто, інвестор (забудовник) процедуру офіційно пройшов – завдяки хабару, близькості до влади, домовленостям з політиками та чиновниками, від яких залежить отримання дозволу…». Бригинець нагадав: за період правління мера Києва Леоніда Черновецького та його «молодої команди», було знищено або пошкоджено понад двісті пам’яток історії та культури – і то не тільки міського значення! Проти осіб, причетних до цих злочинів, порушили кримінальні справи – але донині невідомо, чи когось покарано. Мовчання зберігають і у Генеральній прокуратурі, і у МВС – на запити журналістів, депутатів різних рівнів та громадських організацій конкретних відповідей не дають, посилаючись на таємницю слідства або ж на те, що слідство у тій чи іншій справі триває.
Щоправда, у справі знищення історичного ландшафту, старовинного центру Києва існують не лише матеріальний злочин та кримінальне покарання. Історик Надія Нікітенко стверджує: «Київ – це не лише архітектура, яка пам’ятає події та факти міського і державного життя двохсот-трьохсотрічної давнини. Київ, з його тисячолітньою Св. Софією, з храмами Лаври, котрі зберігають ауру Київської Русі та доби козаччини, це також сакральний центр України та українства. Храм Св. Софії з фігурою Божої Матері Оранти наші пращури називали Стіною Непорушною. Досі кияни переповідають, що Київ, Україна існуватимуть доти, аж доки стоїть Оранта… Я думаю, усі ці побудови впритул до стародавніх храмів, руйнування старих будівель – це наступ на українство!».
Політолог та історик Олександр Палій підтримує цю думку: адже «русскій мір» - не лише ідеологія. а, імперська політика Кремля – не тільки наукове визначення, це також цілком конкретні дії, спрямовані на знищення української історії. Київський дослідник Андрій Портнов додає: «Кремль, за потурання багатьох політиків та науковців усередині України, активно спотворює історію української держави. У цій царині усі методи гарні, від спільних посібників для вчителів історії – до знищення тих будівель, в яких правдива українська історія створювалась. Писалась, діяла! У першу чергу це стосується Києва, який на наших очах перетворюється на малоросійське, або ж російсько-центричне місто з його написами по-російськи, руїнами на місцях садиб, в яких жили творці, діячі історії України…».
Його колега, німецький історик Андреа Шмідт (Лейпциг) зауважує: «Я вивчаю історію Росії і, безперечно, не можу у цьому контексті не цікавитись історією України. Так, у Москві окремі політики, та і пересічні росіяни, мріють про відновлення імперії – у нових умовах, за інакших обставин, під іншою назвою, але – імперії! І без України імперії не збудуєш – нехай, вважають вони. Україна номінально залишається окремим державним утворенням, але так, щоб у ній не лишилось нічого українського».
Тиждень попросив Олександра Бригинця прокоментувати висловлювання науковців: «Так, я згоден! Всі ці забудови у центрі столиці, з відповідним спотворенням, пошкодженням або знищенням історико-культурного ландшафту та пам’яток старовини, нагадують дії окупантів. Це точно комусь вигідно! Дивіться – як узгоджено діють забудовники та інвестори у питанні зруйнування Києва. У них вироблені і доведені майже до ідеалу схеми отримання відповідних дозволів, процедура забудови території, процес виходу з-під удару – і врешті-решт, забудовники реально покарання не несуть! Їх прикривають чиновники та політики. Власне. Узгодженість існує як у частині руйнування міста, так і у частині звільнення від відповідальності тих, хто цим займається».
Голова ж Державної пам’ятко-охоронної служби Віктор Вечерський зазначає: «Можна багато говорити про те, що будь-який об’єкт у столичному центрі – тим більше ділові та торговельні центри та елітне житло – приносить величезні прибутки. Але центр міста – це його дух, його душа, які потерпають від чужаків…». Водночас, Вечерський вважає, що законодавство проти забудов треба застосовувати, але для цього треба довести наявність умислу.

Источник: ЗА КИЇВ | Прочитать на источнике