Нащадок циган-кочівників навчає тальнівських дітей боксу

Чотири роки у клубі "Атлант", що в Тальному, навчає дітей майстерності боксерської справи Богдан Сердюченко. Богдан за національністю ром (циган). Ріс у сім'ї, де було 5 дітей. Каже, що бабуся й батько кочували табором.
Життя по-циганському
– Наш рід по матері мав традиційну територію для кочівлі – десь приблизно між Уманню та Шполою, – розповідає про родинні звичаї Богдан. – Кочувати починали в березні – як тільки сніг сходив. Закінчували в листопаді. Табір – 30–40 підвід. Кожен табір мав свою вузьку спеціалізацію. Одні шили одяг, інші – взуття, треті ковалями були. Були такі табори, що тільки гадали. Дев'ять місяців кочували. На нове місце приїдуть, розкладуться – і гей-гей! Давай кувати чи шити. Люди їх знають, ідуть до них, у чергу стають. Кожен своє ремесло назубок знав. Як коваль – то вже майстер. Як чоботар – то вже такі чобітки шиє, що ні в кого не знайдеш! Мій прадід по материній лінії на хліб собі заробляв шиттям чобіт. Прожив 98 років, ніколи нічим не хворів. Крім свого чоботарського ремесла, мав талант грати на акордеоні й баяні – цьому його ніхто не вчив.
Богдан кочового життя вже, звісно, не застав. Проте добре знає, що таке бути ромом.
– Расизм в Україні воліють не помічати, а насправді він не те що є, а процвітає, – каже тренер. – До 14 років мені на вулиці проходу не давали. Дражнили "чорним". А все через те, що я не був схожим на решту. Поки був малим – плакав. Підріс – пішов у боксерський клуб. Слава Богу, наш тренер Петро Маслій на походження не зважав. Побачив, що я маю задатки боксера, й прийняв. А вже в колективі – як у сім'ї. Ніхто нікого за національністю не вирізняв. Завдяки тренеру я від дзвінка до дзвінка ходив до школи. Закінчив 11 класів, став членом збірної області з боксу. Чотири роки тому Петро Борисович виїхав до Ізраїлю. Відтоді тренувати дітей став я. Роблю це на громадських засадах.
На тренування – з захопленням
Неодноразово Богданові вихованці ставали чемпіонами області, є кандидати у майстри спорту й навіть майстри спорту міжнародного класу. А нещодавно їздили на спартакіаду з боксу в Черкаси – там теж посіли призові місця.
Вихованці Богдана говорять про свого тренера зі щирим захопленням:
– Ми дуже поважаємо нашого Богдана Петровича, адже він завжди справедливий, принциповий і нас навчає цьому, – розповідає семикласник Віталій Котвіцький.
– Богдан Петрович нікого не виокремлює, до всіх ставиться однаково, переймається нашими навіть незначними проблемами, – додає п’ятикласник Микола Кузьменко.
– Я завжди з радістю ходжу на тренування. Тут я навчаюся не лише боксу, а й загартовую свій характер, щоб стати більш наполегливим, сміливим, рішучим у виконанні поставлених завдань, – ділиться враженнями студент ІІ курсу Тальнівського державного будівельно-економічного коледжу Артем Іванченко.
"Що я за вчитель без вищої освіти?!"
Заняття з юними боксерами Богдан проводить п’ять разів на тиждень. А ще – працює охоронцем одразу в двох фірмах. Що зробиш, треба годувати сім’ю. Фатіма – дружина Богдана – з відзнакою закінчила Тальнівський будівельний коледж, а згодом – Черкаський Східноєвропейський університет. Зараз доглядає 5-місячну доньку Єву.
Богдан – із тих ромів, які впевнено знайшли своє місце в сучасному житті. Він не лише навчає дітлахів боксу, а й сам закінчує навчання в Тальянківському аграрному технікумі. Наступного року вступатиме на факультет фізичного виховання Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького.
– Ну що я за вчитель без вищої освіти, – каже Богдан. – Хочу навчати дітей – спершу сам маю вивчитися. Мати належну освіту, особливо зараз, у сучасному суспільстві, назвичайно потрібно. Найбільша біда ромів – безграмотність. Мої ровесники інколи читають по складах, а писати для них – китайська грамота. Через неписьменність цигани не змогли отримати компенсацію за Холокост. Євреї отримали, а ми – ні. Хто нам у війну документи давав? Батько розповідав, що тоді на весь табір була одна довідка – "У таборі проживає стільки-то людей і стільки-то коней."
Богдан каже, що зараз ситуація не набагато краща. Якщо образять українця – він іде до влади чи до суду. Ром же нікуди не скаржиться. Ніхто ні по які довідки не ходить, ніякими пільгами не користується. Для корупціонерів роми – золоте дно. Відразу гроші вимагають, без розмов. Знають, що ніхто мічених грошей не даватиме й начальству на них не скаржитиметься. Захворіють – у лікарню не йдуть...
– Образять вірменина – він може виїхати до Вірменії. А нам нема куди їхати, – каже Богдан. – У нас нема іншої Батьківщини, крім України.

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике