Черкаси. Ні, це не Ріо-де-Жанейро…

Колонка редактора
Аеробус із міським головою Черкас здійнявся в небо і взяв напрямок на батьківщину чачі і лезгінки – в Грузію. Тролейбуси туди не ходять… Літак злетів з Борисполя, а не з черкаського аеропорту, роботу якого мер сотню разів обіцяв відновити, поки зрештою область не забрала, щоб самій це обіцять. Та й до Борисполя їхав не по автобану, який був у його програмі, та "не встигнувся" до кризи, а по баюрах стареньких доріг у перманентному стані серіалу ямкових напівремонтів. За місяць це – четверта країна мера-мандрівника, який заявив, що керівники просто-таки "повинні час від часу виїжджати з нашого, вибачте, болота". Нарешті й Грузія дочекалася цього офіційного візиту, бо досі очільникові Черкас не до неї було за маршрутами до Бельгії, Німеччини та Китаю…
На блозі Сергія Одарича досі не було жодного інтернет-звіту про хід подорожі Грузією. Дивно, бо хтозна, чи любить він писати на блозі, але щоб записи там з’являлися – таки любить… З Китаю звітував, що зустрічався з мером Ваньжоу і головою муніципалітету Чунціна. А якби не Інтернет – як би ми знали, що черкаський і чунцінський очільники зустрілися? Звіт із Бельгії від імені мера "гласив" наступне: перебуваючи у столиці Євросоюзу, Сергій Одарич продовжує тримати руку на пульсі життя Черкас, за які переживає. Тому, сидячи у Брюсселі, ставить на своєму блозі фото ремонту каналізаційного колектора, надіслане йому співробітниками міськвиконкому з Черкас. Розчулило до сліз…
Окрім фрази про черкаське "болото", яку процитувало безліч видань, була ще сентенція про те, що якщо керівник належного класу, то і за його відсутності усе функціонує. Якби ці слова були безсумнівною істиною, а не теоремою, то можна було б ще довго розслаблятися, рівняючись на Леоніда Черновецького. Бо той наче і мер Києва, але де він – ніхто й ніколи не знає та й не цікавиться. Бо чи в Ізраїлі він, чи десь на Марсі – а в Києві все й без нього працює.
Пригадується, ще зовсім недавно Сергій Олегович захоплювався Мадейрою – островом посеред океану, коли там вчергове відволікався від нашого "болота". Там все приємне – і пейзажі з розкішними деревами, а не пеньками обпиляного бульвару Шевченка чи Європейської площі, і чистенькі пляжі замість смітників у очеретах над Дніпром, і керівника острівного, Альберто Жоао Жардима, днями вдесяте обрали керувати Мадейрою – а "рулить" він нею вже 33-й рік, обігнавши навіть мера нашої Умані, який у райцентрі головний усього якихось 20 років! Та чи так все добре у черкаському "болоті", як на океанічному острові? Чи чекає Одарича Жардимова кількадесятирічна доля на посаді? Бо все ж відносне у цьому світі. Пам’ятаєте приказку "В Багдаді все спокійно" – чи підходить вона іракському Багдаду нині? Колись у Єгипті та Тунісі мені здавалося, що розмірений ритм життя розпечених сонцем країн спокійний навіки, а старі президенти надовго – аж поки там не пройшли революції. Коли був у благополучному на фоні Молдови Придністров’ї, теж думав, що Смірнов надовго, а нині той останні дні керує своєю квазідержавою… А якби на Мадейрі, відірваній від проблем Португалії, не все так гладко було, а Жардим їздив по закордонах, сподіваючись що і без нього Мадейра не пропаде? Ризикована штука, бо міг би повернутися додому – а там вже рулить якась контора на кшталт "Рідний острів Мадейра", а на гербі замість тюленів – папужка…
Жартую. Бо знав Одарич, де мером ставати. Як не крути, а його попередники стали фоном, на якому Одарич виграє. Так само, як і на фоні тих, хто мітив або нині мітить на його місце. Тож просто хай йому легенько гикнеться в Грузії. І… кавказький тост, бо як тут без нього: "Так выпьем же за то, чтобы никто из нас, как бы высоко он не летал, никогда не отрывался бы от коллектива!"

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике