Опрышко Эдита : защити себя при задержании сотрудниками правоохранительных органов

Автор: Опришко Едіта

На сучасному етапі розбудови держави проходить процес встановлення чіткої та зрозумілої для широкого кола громадськості системи правових норм, яка здатна забезпечити законність у правовідносинах між правоохоронними органами держави та громадянином.

З часів Давньої Греції багатьом відомо, що поняття «демократія» по суті означає наступне: дозволено все, що не заборонено законом.

На початку 20-х років минулого століття, під час формування правової системи Радянського Союзу, посадові особи при вирішенні тих чи інших питань керувались в свої діяльності революційною правосвідомістю, тобто на власний розсуд давали оцінку досліджуваним фактам та обставинам і визначали, що є добре, а що – погано.

На сьогодні люди більш старшого віку, які більшість свого життя прожили в державі з назвою Радянський Союз, добре пам’ятають вислів голови ВЧК Ф.Е. Дзержинського, який стверджував, що якщо особа не сидить у в’язниці, то це не заслуга тієї особи, а їхнє власне недопрацювання, або вислів на кшталт «була б особа, а стаття знайдеться».

В більш пізні роки в Радянському Союзі, хоча кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство було кодифіковано, а поняття «революційна правосвідомість» більше не згадувалось, все одно правоохоронна система, пам’ятаючи настанови партійних лідерів, зокрема І.В. Сталіна, не давала збоїв та виносила обвинувальні вироки, засуджуючи людей до вищої міри покарання – розстрілу, по таких справах, фактична суть яких на сьогодні у більшості людей викличе сміх. Доказова база у таких справах, як правило, ґрунтувалась на повному визнанні обвинуваченою особою своєї вини. Таке визнання вини досягалось в основному побоями, мордуваннями та іншими засобами фізичного та психологічного тиску на обвинувачену особу.

Але історія вчить нас тому, що більшість з тих, які в 33-му році минулого століття проводили такі розслідування, влада, починаючи з 37-го року, сама назвала «ворогами народу» та почала розстрілювати, зводячи процедуру до прийнятної для себе процесуальної форми – розслідування кримінальної справи на підставі доказів, здобутих в наслідок самооговору обвинуваченої особи.

На сьогоднішній день один із найбільш цінних, на мою думку, принципів кримінально-процесуального законодавства, є заборона протиставлення доцільність законності. Цей принцип унеможливлює незаконний збір доказів та зловживання у вигляді упередженості з боку посадових осіб правоохоронних органів, а якщо така упередженість все ж має місце, то є реальні важелі впливу як на особу, що допустила порушення, так і на хід розслідування кримінальної справи.

Дуже часто громадяни, яких доставляють до МВС, СБУ та ГПУ, а також до їх окремих органів та підрозділів, не в повній мірі володіють знаннями щодо захисту власних прав та свобод. Слід розуміти, що ніхто не має права безпідставно утримувати людей в адмінбудівлях вищевказаних відомств або в інших місцях. Підставами для такого утримання може стати вчинене особою правопорушення або злочин. Але це не означає, що особа, будучи фактично затриманою, повинна декілька годин, добу або навіть декілька діб чекати, доки працівники того чи іншого правоохоронного органу зроблять висновок і зрозуміють, яку ж саме правову норму порушила затримана ними особа.

Так, наприклад, згідно ст. 11 Закону України «Про міліцію», за вчинення адміністративного правопорушення, для складання протоколу або розгляду справи по суті, якщо ці питання не можуть бути вирішені на місці, особа може бути затримана на строк до трьох годин. Нажаль, мають місце непоодинокі випадки, коли осіб, затриманих за вчинення правопорушення, після складання відповідного протоколу, тримають в камері для затриманих осіб до найближчого ранку буднього дня, після чого спецтранспортом доставляють до суду. Звісно, що у необхідних випадках передбачено тримання адмінзатриманих до трьох діб, але з повідомленням про це письмово прокуророві протягом 24 годин з моменту затримання. Таке тримання здійснюється у необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення. З практики можу сказати, що до кола осіб, яких тримають до трьох діб, входять, як правило, особи, у яких виявлено та вилучено наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги.

Отже, особа може бути затримана за вчинення правопорушення, але при цьому складається відповідний протокол. Але цікавий момент відбувається з особами, які затримані, начебто, за підозрою у вчиненні злочину. Згідно зі ст. 43-1 КПК України, підозрюваним визнається особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Широкому загалу слід роз’яснити, що особою, затриманою по підозрінню у вчиненні злочину, визнається не та особа, яку, наприклад, схопили на вулиці та доставили до найближчого пункту міліції, сказавши їй, що вона затримана за підозрою у вчиненні злочину, а та особа, відносно якої складено протокол в порядку ст. 106 КПК України або ст. 115 КПК України, в якому вказано дату та час складання протоколу, посадову особу, яка склала протокол, повні анкетні дані затриманої особи, підстави та мотиви затримання, кваліфікація злочину, у вчиненні якого підозрюється особа із зазначенням конкретної статті особливої частини кримінального кодексу України. Крім того, в зазначеному протоколі повинно бути роз’яснено ряд правових норм кримінально-процесуального законодавства та Конституції України, а також Положення про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Слід зауважити, що у вказаному протоколі повинно бути не просто зазначено номера статей КПК, Конституції та Положення, а повинні міститися безпосередньо вимоги вказаних в протоколі статей з тією метою, щоб навіть необізнана у юриспруденції особа могла розуміти процедуру та порядок затримання, а також свої права. Крім того, в протоколі затримання повинно бути письмово зазначено, кого саме із близьких родичів затриманої особи повідомлено про її затримання, а в разі, якщо повідомлення сім’ї затриманого не проводилось, повинно бути письмово зазначено причини, з яких не проводилось повідомлення. Зауважимо, що такий протокол може бути складений лише після порушення кримінальної справи відносно особи та вручення їй копії постанови про порушення кримінальної справи в порядку ст. 98-2 КПК України.

На практиці трапляється, що порушення кримінальної справи відносно особи та її подальше затримання по підозрі у вчиненні злочину в порядку ст. 106 (115) КПК України, відбувається на наступний день після того, як особу фактично почали утримувати, а то й через декілька діб після початку такого утримання. За той проміжок часу, коли особу фактично почали утримувати і до порушення кримінальної справи, як правило, орган дізнання швидкоруч намагається провести дослідчу перевірку та передати зібрані матеріали до слідчого підрозділу. В таких випадках, інколи, недобросовісні працівники не нехтують проведенням дізнання вночі, відбираючи пояснення у осіб, які мало розуміють, про що взагалі йде мова та підписують, не читаючи, пояснення, які написані, начебто, з їх з слів, або навіть підписують явки з повинною. Пізніше, в процесі здійснення захисту такої особи, інколи дуже тяжко доводити, що такий документ був підписаний без фізичного чи психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів. Слід знати, що на підставі ст. 63 Конституції України, ніхто не зобов’язаний давати свідчення відносно себе та своїх родичів, тим більше у нічний час.

Простому середньостатистичному громадянину для того, щоб не стати жертвою протиправної поведінки, пов’язаної з перевищенням владних повноважень, з боку працівників правоохоронних органів, перш за все необхідно чітко зрозуміти причину власного затримання, яку працівник правоохоронного органу повинен повідомити одразу при пред’явленні власних вимог, на кшталт, пройти, проїхати з ними і т.д. При цьому не рекомендується чинити фізичний опір чи злісну непокору законним вимогам працівників правоохоронних органів, оскільки такі дії в залежності від їх тяжкості, інтенсивності та тривалості, можуть кваліфікуватись як злочин чи правопорушення, що стане додатковою стовідсотковою підставою для затримання такої особи. Слід також пам’ятати, що працівники правоохоронних органів, так само як і працівники інших професій, мають певну професійну деформацію в залежності від тривалості стажу такої роботи, а тому не радимо вам безпричинно дратувати працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників міліції. Разом з тим, якщо ви дійсно знаєте ваші права, радимо спокійно про це заявити, а в разі неадекватної реакції на таку заяву, так само спокійно пояснити, що «гестапівськими» методами вас не залякати. Вимагайте поваги до себе і пам’ятайте, що жодна особа не вважається винною, доки її вину не буде доведено у суді.

Якщо особа не відчуває за собою якоїсь вини, з працівниками правоохоронних органів слід триматися спокійно, впевнено (але не нахабно), ставитись до них з повагою, та спокійно відповісти на їхні питання, оскільки важливо, щоб внутрішнє переконання працівника правоохоронного органу було на вашому боці. Абсолютна більшість працівників правоохоронних органів гостро відчуває несправедливість, а тому, в силу професійних обов’язків, намагається її виправити. Отже, якщо працівник правоохоронного органу буде глибоко переконаний у невинуватості особи, він, як правило, якомога скоріше буде намагатися відпустити таку особу.

Сподіваємось, що наші поради допоможуть вам у житті, але якщо ви відчуваєте, що не в змозі самостійно здійснювати захист своїх прав, краще звернутися за порадою до спеціаліста, щоб останній якомога скоріше приступив до захисту ваших прав та надання вам юридичної допомоги.

Джерело: http://stopotkat.net

Источник: Комитет | Прочитать на источнике