У Черкасах оприлюднено цінне документальне свідчення Голодомору

До численних документів про Голодомор, головним чином, спогадів, додалося цікаве свідчення, написане ще в той жахливий час.
Провідний бібліотекар наукової бібліотеки Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького Лариса Сидоренко зачитала на засіданні студентського круглого столу листа, датованого сумнопам’ятним 1933 роком.
Лист відправлено з села Зелена Діброва Вільшанського (тепер Городищенського) району, до назви якого його автор Онисим Сидоренко додав промовисте як для тих страшних років – Пустка. Лист адресовано Никифорові Майбороді, батькові Лариси Сидоренко, котрий тоді вчителював на Житомирщині. Цей документ, що зберігався в родинному архіві Майбород (довгі десятиліття, як таїна за сімома печатями) доносить нам страшну правду про голодний геноцид більшовицької влади щодо селян Черкаського краю. Наводимо фрагмент листа, повністю зберігаючи його стилістику.
"С.З.Діброва-Пустка 28.06.1933 р.,
…Щоб охарактеризувати теперішнє становище нашого села, в мене не хватить ні сили, ні часу, ні паперу. Одно тілько страшно, важко і слізно, коли побачити й згадати. З минулого року осталося стільки людей, скільки кіт наплакав, а цього року уже майже немає, декілька десятків тільки жінок пухлих залишилося та трактористи, а більше немає. Все село хоть і зацвіло вишневим та яблуневим цвітом, а все-таки смердить померлими від голоду трупами, які так і валяються скрізь на полі, в лісі і в селі, страшно й ходити.
Якби вже крила, щоб літати. Щоб підрахувати, скільки вмерло і хто залишився живим, дуже важко, бо всі записи погублені в сільраді. Одно тільки й бачу, що за оцих два дні якихось дві жінки возять трупи двома підводами по повному возі, і всіх в одну яму, бо з березня місяця вивозили за один день не більше як по п’ять душ, а зараз доходить до кількох десятків. Кожний день збільшується і збільшується число вмерлих. У колгосп оце якось недавно привезли могарового зерна (могар – кормова злакова рослина. – Ред.) і дають по 200 г на день одній пухлій голодній душі – піддержують, щоб у один день не вмерли всі, бо прийшлося напевне самим нас володарям хоронити.
Про твою сім’ю, тов. Майборода, просто точно не знаю і твердо не можу тобі зараз і сказати. Брат твій Денис, чутка є, що немає живого. Менша твоя сім’я просто не знаю, де подівалася. Матір твою бачив 3 місяці тому назад, таку страшну-страшну, що не можна й упізнати, а зараз не знаю, де вона і ділася, бо зараз уже її не бачу…"
А ще Лариса Никифорівна додала, що першим чоловіком її матері був не хто інший, а сам праправнук Тараса Шевченка Аврам Красицький, і мешкала родина на дворищі сестри поета Катерини в с. Зелена Діброва. Саме там і сталася родинна трагедія: у тому ж таки 1933 році помер трирічний нащадок Кобзаря Василько…

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике