Сергій Новік: "Хочу допомагати таким дітям, як я, щоб вони відчували, що вони такі, як усі". За свої 16 років Сергій переніс 16 операцій

У Городищі живе на перший погляд звичайний хлопець Сергій: веселий, активний, допитливий, симпатичний... Тільки він та його мама Тетяна Новік знають, скільки їм довелося пережити. Сергій народився з тяжкими фізичними вадами: без носа, без верхньої щелепи з її піднебінням, зубами й губою, не такий, як усі.
Перше слово – про біль
Важко було дивитися на обличчя хлопчика, де тільки очі і нижня губа... Зараз хлопцеві шістнадцять років, за цей час йому довелося пережити шістнадцять операцій, на черзі сімнадцята.
Коли Сергій тільки народився, лікарі пропонували мамі відмовитися від нього, віддати у будинок маляти, мовляв, ви ще народите собі здорову дитинку.
– Але я навіть про таке й не думала, хіба ж можна зробити такий ганебний вчинок, це ж рідна дитинка! Хіба ж воно винне у тому, що таке народилося, – розповідає Тетяна Василівна. – Мало не від самого синового народження ми з ним майже весь час проводили у лікарнях.
У чотири місяці йому зробили першу операцію в клініці київського Інституту охорони материнства і дитинства. Наростили ніс, через кілька місяців – губу, а потім піднебіння, щелепу...
Це дуже складний і болючий процес, адже тканину для нарощення брали з різних частин тіла. Так, щоб наростити тверде піднебіння, тканину брали з хрящів над нижньою щелепою, для м’якого піднебіння будівельним матеріалом послужили тканини язика. Страшна була картина, важко було дивитися на ці рани. Було надзвичайно боляче, Сергійко не міг ні пити, ні їсти, його годували через зонд.
– Хоча й стільки часу пройшло, але важко згадувати: кладуть Сергійка на каталку, везуть в операційну, а він бідненький голівкою крутить, кричить, – згадує Тетяна Новік. – І зараз у його ротовій порожнині встановлений апарат, який замінює йому верхню щелепу, тому споживати їжу йому непросто.
Коли Сергій був маленький, йому було важко вимовляти слова, бо всі звуки йшли через ніс. Ще з народження він терпів великий біль, напевно, через це його першим словом було "вава"...
І за хазяїна, і за батька
Родина Новіків – переселенці з забрудненого радіацією, внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, Зарічнянського району Рівненської області.
– Коли сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції, я ще була дитиною, – згадує Тетяна Василівна. – Постійно були серед природи, у лісі збирали ягоди і гриби, нас ніхто не попереджував, що їх не можна їсти. Лише пізніше почули про радіацію, але, як ми тепер зрозуміли, вже було запізно...
З багатьма труднощами довелося стикатися сім’ї та чимало зусиль докласти, щоб перебороти їх: постійно потрібні були гроші на складні операції, лікування, харчування. Спочатку старалась, щоб хлопчик більше був удома, щоб ніхто сторонній не роздивлявся. Але порадили, що краще йому було б у колективі. Мама віддала у дитячий садочок, але його мову не розуміли і харчування у нього було інакше. А ще народилася донечка. Проблем додалося. Не витримавши труднощів, сім’ю покинув батько. І вже багато років Тетяна Новік сама виховує двох діток і робить все можливе і неможливе для того, щоб Сергійко став такий, як усі. В усьому сім’ї допомагала й допомагає мама Тетяни Василівни – Валентина Іванівна.
Дуже хвилювалися рідні про те, як Сергійко буде навчатися, як сприймуть його однокласники. Але даремними були їхні побоювання. З любов’ю зустріла діток у першому класі, серед яких був Сергійко, досвідчена вчителька Ольга Скалига. Часто Ольга Михайлівна працювала з хлопчиком додатково. Коли Сергійко перейшов до п’ятого класу, класним керівником його стала Тетяна Оберенко, яка була йому як друга мама. Постійно підтримувала хлопчика директор загальноосвітньої школи №3 Вікторія Сиченко. Коли виникло питання з харчуванням у їдальні, оскільки Сергій міг їсти не всяку їжу, шкільні кухарі з любов’ю готували для нього потрібні страви, перетирали овочі, м’ясо, всі тверді продукти, варили розсипчасті каші. Часто бував Сергій у кабінеті психолога Галини Покась, яка його морально підтримувала, адже хлопець часто комплексував, особливо коли підріс, що він не такий, як усі.
Мама розповідає, що попри всі пережиті страждання, вона почувається з Сергієм надійно і впевнено, адже він у домі і за хазяїна, і за батька. Всі труднощі бере на свої плечі, всю чоловічу роботу: і дрова рубає, і по господарству порається, і бабусі в усьому допомагає.
– Нещодавно у Сергія був випускний вечір. Зібралися всі вчителі, директор школи, які дякували мені за те, що я виростила чудового сина. А я їм безмежно вдячна, – зі сльозами на очах каже Тетяна Василівна.
"Хочу стати хірургом"
Хлопець твердо вирішив стати лікарем-хірургом, щоб допомагати людям, рятувати їх, давати надію на одужання. Хоче бути схожим на лікаря-хірурга, яка лікувала Сергійка в київському "Охматдиті" Наталію Тетруєву. Вона зробила йому 16 операцій.
Нині Сергій Новік навчається у Черкаському медичному коледжі. Від своїх однолітків зовсім не вирізняється. У нього багато друзів. Старається у навчанні, а у групі його всі поважають, зважають на його думку.
– У мене є велике бажання допомагати таким дітям, як я, щоб вони відчували, що вони такі, як усі. Спочатку хочу вивчитися на фельдшера, а у майбутньому – все-таки стати хірургом, – розповів про свої плани Сергій.
Нехай щастить тобі, Сергію!

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике