«Піраміда» врятувала «Текстильник»?

У міського Палацу культури, відомого в народі як «Текстильник», з’явився шанс перестати бути «культурним холодильником» з дірявим дахом. Нині керівництво закладу мріє вирішити проблеми, про які років двадцять навіть не згадували. Що цікаво, не за рахунок міста, а за кошти… всіх потроху. Танцювальні зали для дітей нині тут роблять за рахунок батьків. Гроші на ремонт даху та заміну вікон проситимуть у державного фонду. А котельню за свої гроші обіцяє збудувати інвестор. І лише на реконструкцію спортивної зали, де колись розташовувався нічний клуб, міська влада таки знаходить можливості фінансування. Принаймні саме такі перспективи розвитку закладу напередодні його 35-річчя змальовує нинішній директор Тарас Максименко.
— Ремонт танцювальних залів, які з’явились у прибудові до більярдного клубу, очевидно, для батьків танцюристів — справа недешева. Як вони на це погодились?
— Почну з того, що «за задумом» будівельників «Текстильника», стіна, до якої нині був прибудований більярдний клуб, мала впасти. Ось так він був побудований! І якраз ця прибудова «Піраміди» насправді врятувала заклад. Крім того, ми отримали нові танцювальні зали. Щоправда, три роки ці приміщення не можна було ввести в дію, там були лиш голі стіни.
Я поговорив з батьками учасників колективів і запропонував — доробляєте ці зали і вони будуть належати винятково вашим колективам. Адже раніше існував графік занять у залах — у них по декілька годин за розкладом танцював кожен колектив, що призводило до маси незручностей. Врешті-решт, ансамбль «Едельвейс» вклав у зал 60 тисяч гривень, а ансамбль «Кралечка» уже витратив близько 25 тисяч, хоча там ремонт ще не закінчено. Також свої зали зробили «Діалог» та модельна агенція «Панна». Загальна вартість ремонту усіх залів — понад 150 тисяч гривень, до яких дирекція не має жодного стосунку. Це повністю гроші батьків та меценатів. Ми лише закріпили зали за конкретними колективами.
Такий крок, до речі, дозволив нам вирішити ще одну давню проблему — танцюристи не лише отримали свої класи, вони звільнили малу актову залу. Адже свого часу за браком місця у закладі тут вирішили відкрутити стільці, щоб при потребі їх можна було виносити. Таким чином, паркет у залі був знищений, а половину стільців зламали. До того ж, музиканти не мали місця де займатися. Тепер це — повноцінний глядацький зал, тому з’явилася можливість заробляти і на його оренді, наприклад, для корпоративних зібрань різних компаній. Раніше це непогано вдавалося.
— Очевидно, яким би не був новий зал, головне, щоб взимку там було тепло. Наскільки реально «Текстильник» може вирішити давню проблему з втратою тепла?
— У найхолодніший місяць ми платимо за тепло близько 50 тисяч гривень, а якісної послуги через втрати тепла не отримуємо. Державна інспекція з енергозбереження ще у 2007 році зробила висновок, що у нас втрачається тепло «завдяки» стелі, вікнам та стінам. Щоб вирішити питання з дахом, фасадом та вікнами, ми подали заявку від Рівного у Фонд підтримки та розвитку місцевого самоврядування. Загальна вартість проекту — більше двох мільйонів гривень. Міська влада уже надала гарантії, що свою частину грошей для здійснення проекту — близько 600 тисяч гривень — вона обов’язково виділить. Якщо нам вдасться зробите те, що плануємо, як мінімум 20 років про систему енергозбереження «Текстильника» можна буде не турбуватися. Тоді зможемо розвивати у закладі нові ідеї — від нових стільців у глядацькій залі до власного автобуса. Але поки капає на голову й дме з вікон про це говорити важко.
Незалежно від того, виграємо проект Фонду чи ні, будемо обов’язково робити котельню та опалення у глядацькій залі. Приватний інвестор зі Львова нам уже пообіцяв, що побудує котельню, зробить реконструкцію опалення великої актової зали, запустить у 2012 році, а його представник, «Еско-Рівне», буде цю котельню експлуатувати. Це буде газова котельня. Хоча чим далі, то тим більше я схиляюся до думки, що потрібно переходити на альтернативне паливо.

— Тобто тепло — головна проблема керівництва?
— Щойно я прийшов на посаду, з новим художнім керівником Русланом Алексіюком ми домовились, що директор займається господарськими питаннями, «худрук» — творчими. Інакше у погоні за дахом та котельнею ми можемо розгубити творчий потенціал, який нині є. До речі, вважаю, що у культурно-мистецькому напрямі великих проблем немає.
— Палац культури нині перебуває у стані постійної судової тяганини з орендарями, зокрема, й з «Пірамідою». Чи потрібні Палацу проблемні орендарі?
— Стосовно судів, то ситуація від нас іноді вимагає подати на певного орендаря в суд, якщо не виконуються якісь умови договору. Інакше можна кваліфікувати дії керівництва як халатність щодо своїх обов’язків, що може виплисти під час перевірки відповідними органами.
З «Пірамідою» у нас нині відносини нормальні, робочі. Суд має встановити, яку суму місто повинне віддати власнику більярдного клубу Олександру Жлуктенку, який зробив до Палацу прибудову. Суд першої інстанції постановив виплатити півтора мільйона, але ця сума не влаштувала власника «Піраміди». Він сказав, що буде судитися й надалі. З нашого боку йти на різні хитрощі на зразок реорганізації — не вихід. Потрібно почути, скільки ми їм винні, а далі вже протягом певного часу віддавати борги, вчасно заклавши відповідні гроші в бюджет. А чи захоче орендар і надалі з нами співпрацювати — це питання вже інше.
Той зал, який раніше був частиною фойє «Текстильника» і в якому відбувалися новорічні ялинки, нині від більярдних столів звільнений, «Піраміда» повністю облаштувалася на першому поверсі прибудови. А ми будемо пропонувати міській владі повернути новорічні ранки в єдиний повноціннопрацюючий міський заклад культури. Іншу частину, яку раніше займали більярдисти, плануємо віддати Товариству польської культури.
— Коли можна чекати на відкриття спортивного залу на місці колишнього «Холідею»?
— Власне, за радянських часів це і був зал для занять спортом. Ми вже замінили вікна, прибрали металеві конструкції, ще цього року зробимо дерев’яну підлогу. З бюджету на реконструкцію залу ще до мого приходу виділили 200 тисяч гривень, хоча гроші влада давала навмання, адже проекту ще не було. Капітального оновлення потребує лише велика зала, а ось підсобні кімнати великих витрат не потребують. Але врешті-решт тут не соромно буде провести будь-яке змагання, адже у проекті передбачили навіть глядацькі місця на сто п’ятдесят осіб. Сподіваюсь, що у вересні наступного року ми зможемо перерізати стрічку. Плануємо, що борці займатимуться у певні години, а у вільний час зможемо здавати залу в оренду іншим спортсменам.
— Тобто «Текстильник» і надалі робитиме акцент на зароблянні грошей?
— Я вважаю, що рано чи пізно кожен комунальний заклад буде змушений вийти хоча б на самоокупність. Цього року місто оплатило комунальні послуги, хоча раніше всі зароблені кошти витрачали саме на ці потреби. Тобто у розвиток нічого не вкладалося.
— Але ж комунальні послуги інших закладів культури постійно фінасуються з бюджету?
— Гроші на компослуги влада безперебійно виділяє, наприклад, музичним школам або навіть міському Будинку культури. А «Текстильник» завжди показував, що тут є можливість заробітку. А хто возить — на тому й катаються. Я запитав: «А чому заклади одного й того ж самого управління культури перебувають у різних умовах? Давайте урівняємо всіх, а наприкінці року підіб’ємо підсумки — хто скільки заробив, ремонтів зробив тощо». Тому ми вийшли на квітневу сесію міськради, переконавши депутатів компенсувати нам левову частку платні за «комуналку».
— Депутатська діяльність директора тут допомагає?
— Надзвичайно. Якби я надсилав звернення у відповідні інстанції традиційним методом, просто очікуючи відповіді, навряд чи вдалося б якусь проблему вирішити. Якщо якомусь листу ти не «зробиш ноги», особисто прийшовши до приймальні начальника, результату від того звернення не буде. Оскільки у кабінетах керівників мене знають, адже до міської ради я працював в обласній, поточні проблеми закладу можна вирішити оперативно.
— Попередній директор першим своїм завданням називав зміну назви. Ви будете це робити?
— Думаю, це не на часі. У нас вистачить інших, актуальніших завдань, визначених дощами, снігами та дірявими дахами.

Источник: Газета "Рівне вечірнє" | Прочитать на источнике