Колонка редактора
Коли по телевізору показували похорон міліціонерів, які загинули на Одещині, я встав і дивився сюжет стоячи…
Згадалося, як більше п’яти років сам носив погони офіцера МВС, а рапорт на звільнення за власним бажанням подав у День журналіста. Одеські ж хлопці були на посту до останнього – і не їхня вина, що так сталося, а вина їхнього бездарного керівництва. Боляче було слухати пораненого "беркутівця", який розповів, що автомати на завдання їм наказали не брати. І гидко слухать "великих людей відомства", які розказують: мовляв не сподівалися, що у кілера, якого збиралися затримувати, і його спільників зброя може бути. А що ще носять при собі ті, хто на хліб заробляє вбивстством?! І хто тепер пояснить батькам, дружинам і дітям загиблих, чому в Україні на розгон мітингів міліцейський спецназ екіпірують краще, аніж на затримання особливо небезпечного злочинця? Кого необхідно остерігатися більше: кілера, який приїхав із сусідньої Росії з метою вбивати, чи власних інвалідів, пенсіонерів і пільговиків, які мітингують за свої права?
Наш земляк, уродженець Звенигородщини і екс-міністр оборони Анатолій Гриценко заявив, що ініціатива міністра МВС Могильова дати звання Героїв України загиблим міліціонерам має "йти в пакеті" із… розстрілом відповідальних за їхню загибель. Нормальна реакція нормального офіцера. Цікаво, чи таки відповість хоч хтось за життя людей, відправлених на вірну загибель (ясно, що про розстріл не йдеться)? Питання, питання… Питання без відповідей, бо з міліцейського керівництва вже ліплять образ мудрих воєначальників після того, як двох із убивць розстріляли на території оточеного готелю. І то не біда, що ще один втік, що центр величезного українського міста на півдня перетворили на "філіал Чечні", а у автівці простого одесита позастрявали кулі і йому заявили, що компенсувати збитки ніхто не буде…
Чи здатні щось змінити нагороди загиблим міліціонерам? Он в Умані по завершенні цьогорічного паломництва хасидів українські медалі отримали усі без винятку офіцери ізраїльської поліції, які ледь більше тижня допомагали забезпечувати правопорядок. Кажуть, поліцейські були приємно здивовані, бо у них на батьківщині, навіть відзначившись під кулями терористів, не завжди можна отримати нагороду. Їхнє керівництво більше, аніж про значки, турбується про життя, здоров’я і матеріальне забезпечення підлеглих. А що дадуть посмертно присвоєні медалі родинам тих, хто поліг від куль на Одещині?
Практика показує: сучасні чиновники взагалі недовго пам’ятають про полеглих героїв. Навіть тих, кому показушно вклоняються 9 Травня. А запитайте черкаських ветеранів війни, що їм нині більше болить. Те, що на Пагорбі Слави в обласному центрі тиждень тому від перепадів електроенергії перегоріла встановлена два роки тому за шалені гроші американська "банка" з імітацією вічного вогню? Чи більше болить таки те, що на пільгових маршрутах у місті віднині буде ходити лише по одному тролейбусу й іноді наступного "рогатого" у холоди, що наближаються, доведеться чекати більше двох годин?!
Не розуміють чиновники, що людям потрібне не тетральне співчуття і не повітряні кульки з безкоштовною кашею і горілкою у День Перемоги, а елементарний захист з боку тих, кого вони обирали, вірячи в помпезні обіцянки. Події минулого тижня продемонстрували: на жаль, на нашій землі і війна, і бездарність "тилових начальників" - річ, не прив’язана до часу…
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Про війну і про медалі…"