«Джаз Коктебель»: кіно, вино і БГ

Любити джазову музику і хоча б раз не поїхати на фестиваль «Джаз Коктебель» — явище малозрозуміле. За дев’ять років проект, вигаданий колись журналістом Дмитром Кісільовим для порятунку музею Максиміліана Волошина, тепер став міжнародним брендом. І не стільки джазовим, скільки просто музичним.
Раз на рік у Коктебель їдуть не лише «за сонцем та морем», скільки за неймовірною атмосферою, створеною тими ж сонцем, морем і, безперечно, музикою. Цілком різною: джазовою, авторською, позастильовою, навіть легкою рок-музикою. Організатори проекту вже давно наголошують — головним є професійність, віртуозність та відверта щирість музикантів, котрі отримують право вийти на сцену «Джаз Коктебелю». Не дарма він нині називається «фестиваль джазу та сучасної музики світу».
Традиційно, музичну частину фестивалю поділили на декілька сцен. Велика (”Nu Jazz”) розрахована на комерційно успішні вечірні концерти. Маленька (”Волошинська”) також була платною, але більше репрезентувала власне джаз. Нею опікувався найбільший знавець цієї музики в Україні Олексій Коган. Існувала ще й третя сцена — «Відкрита», вхід до якої був вільним, а музиканти — молодими і маловідомими навіть організаторам. Тобто глядачу, який приїхав на фестиваль, доводилось робити одне — обирати, що слухати у конкретний час, оскільки виступи відбувалися паралельно. Іноді доводилось буквально бігати між сценами, намагаючись почути хоч трохи музики від кожного.
Головним гостем цьогорічного фестивалю був Борис Гребенщиков і його «Акваріум». Відверта неджазовість цього колективу вже нікого не дивувала — зокрема, після минулорічного «Аукціону». А сам БГ з притаманною йому іронією на прес-конференції наголосив: «Джаз помер у 60-х, коли зникла атмосфера, яка його породила». І додав — виступ на «Коктебелі» є експериментом, оскільки на великих майданчиках важко досягти потрібної якості звуку. Експеримент вдався — публіки у день виступу БГ зібралося з усіх днів найбільше — загальна кількість слухачів наближалася до 10 тисяч. Загалом «дідусь рок-н-ролу» показав себе щирою та відкритою людиною не без притаманної йому філософії.
Сцена «Nu Jazz» до Гребенщикова побачила багато різностильових, іноді кардинально різних музикантів. Аж двічі на ній виступав нещодавня «зірка» рівненського «Art Jazz Cooperation» Карл Фрієрсон — за себе і за «того хлопця», тобто французького кінокомпозитора Еріка Серра (»Леон», «П’ятий елемент»), котрий захворів і приїхати не зміг. Олексій Коган усіх запрошував на виступ полячки Анни-Марії Йопик з її проникливим і сильним голосом. Не менш яскравим виявився і голос значно більш юної інтернет-сенсації Аліни Орлової — литовка співає у стилі «психо-фолк» з ледь помітними джаз-елементами.
”Волошинську сцену» її координатор Олексій Коган назвав «окремою реальністю». І справді, та музика, що звучала з маленької сцени в саду будинку-музею поета і художника Волошина, вражала кількома речами. Але насамперед майстерністю виконання, незалежно від віку музиканта, віртуозністю володіння інструментом. Камерна затишна сцена, очевидно, найбільше відповідала духу саме джазової стилістики. Тому саме сюди запросили «динозаврів» — американців «Abraham Burton Quartet» та «Oliver Lake Quartet», шлюзової «бабусі» Деббі Девіс, іспанських вундеркіндів «Gianni Gagliardi Trio» та безлічі інших колективів.
Музична програма доповнювалась нічними показами свіжих українських фільмів-короткометражок, демонстрація яких відбувалася на головній сцені, починаючись після другої ночі.
Особливий учасник фестивалю — це його традиційний партнер ТМ «Коктебель». Напередодні літнього сезону і серій пре-паті, присвячених Міжнародному фестивалю джазу, два бренди заявили про себе по-новому, презентувавши українським меломанам новий дизайнерський вигляд.
— Істинний джаз, як і справжній коньяк, мають багато спільного: це «фьюжн», який народжується лише в руках професіоналів, здатних поєднати традиції майстерності і постійну імпровізацію. Тільки в такому поєднанні створюються справжні витвори музичного та коньячного мистецтва, — зазначає менеджер бренд-групи коньяк/вино ТМ» Коктебель» Дмитро Туктамишев.

Источник: Газета "Рівне вечірнє" | Прочитать на источнике