Колонка редактора
Арешт Юлії Тимошенко знову збурив інтерес Європи і світу до політики в Україні, та в цьому нічого дивного нема. Дивина інше: українці, які досі дрімали, раптом прокинулися і зашуміли: хтось обурено, стискаючи кулаки, а хтось задоволено, плескаючи в долоні…
Здавалося б, від того, чи буде для екс-прем’єрки "небо у клітинку", не щезнуть ні білі смуги у житті її прихильників, ні чорні смуги у житті її ворогів. Так ні ж – одні радіють так, наче справді "життя стало кращим вже сьогодні", а інші – сумують так, наче те життя скінчилося. Та зрештою, добре, що майже не залишилося тих, хто вважає, що його хата скраю – а отже, пробуджені від політичної сплячки українці знову прийдуть на наступні вибори, на коли б їх не призначили.
Влада знову наступає на старі, розтріскані від регулярного "вживання" граблі, кимось загублені на Україні ще при гетьманах, а то й при князях. Ці граблі – допомога у згуртовуванні власних ворогів навколо знедолених опонентів. А знедоленими у нас, слов’ян, з давніх часів вважали в’язнів за ідею. І якою б прем’єркою не була свого часу Тимошенко, які б угоди вона не підписувала з Путіним, а в суспільстві вже знову склався її образ як жінки без влади і змоги реально захиститися, яка сама воює проти чоловіків, що намагаються знищити її як політика. Варто було б запитати хоча б у того самого Петра Симоненка, який напам’ять знає повне зібрання творів Леніна – слабшими ставали більшовики після тюрем, чи тільки злішими?
Крихкою видається позиція звинувачення про "зраду інтересам України" під час підписання газової угоди з Москвою. Путін зараз наче ж "друг" нам, чи то щось не так нам розказують з Банкової? Якщо друг – чому не йде на зміни в договорі, який обікрав нас – "братів-слов’ян"? Якщо ж не друг – то навіщо потрібна була ще одна угода, від якої тягне тим самим запашком московського газу – угода, за якою український Севастополь відданий під чужу військову базу на чверть століття?
Запитань багато – відповідей мало… Одне можна сказати точно: за шумом навколо того, чи треба сидіть Тимошенко на нарах, чи ні, бути Бандері з Шухевичем Героями чи ні, ввести російську, узбецьку чи ще якусь мову як державну в Україні чи ні, люди менше згадують про скажене зростання цін на комунальні послуги і на їжу, про повну незахищеність перед завтрашнім днем і про "реформи", у позитиві яких навіть партійний фанат не зможе переконати матір-пенсіонерку чи брата-підприємця.
В ці дні Росія стогне, спостерігаючи за тим, як скочується курс її доблесного рубля, прозваного в народі "дерев’яним". А ще недавно гигикали, спостерігаючи, за стрибками білоруських грошей-"зайчиків". Може, нам і в цьому на сусідів підрівнятися? Бо он хоч про перейменування ("щоб як у Росії") міліції на поліцію у нас ще тільки говорять, та "працювати" з розбурханим натовпом хлопці в шоломах, бронежилетах і з "демократизаторами" у руках вчаться швидко, орієнтуючись на приклад російсько-білоруських колег…
Днями в Криму якийсь місцевий "народоволець" кинув у будівлю кримського Кабміну дві пляшки з запалювальною сумішшю. Хто в школу ходив, знає закон про те, що "сила дії дорівнює силі протидії". Невже у нас відвикають говорити між собою ті, хто думає по-різному? Адже в одному човні пливемо, і колупати дірку в його днищі, сподіваючись на те, що намочить ноги тому гребцеві, чия спина вам не подобається, не варто…
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Політика: коли вже вивітриться запашок сусідського газу?"