На мітинг у Черкасах приїхав колишній командир "Арго" – батальйону УНСО, що воював у Грузії (ФОТОРЕПОРТАЖ)

8 серпня у Черкасах на Театральній площі згадували події трирічної давнини у Грузії.
Тоді внаслідок п'ятиденного збройного конфлікту між Грузією й Росією загинуло кілька сотень людей, а загальне число біженців, за даними ООН, склало 158 тис. людей. Країни воювали за Південну Осетію і Абхазію. Наприкінці серпня Росія визнала незалежність цих закавказьких республік. Тбілісі ж оголосив їх окупованими територіями, розірвавши дипломатичні відносини з Москвою.
– Росія примушувала Грузію до миру за допомогою авіації, танків, снарядів... А почалося з того, коли мішками везли російські паспорти в Абхазію і Південну Осетію, роздавали російське громадянство. Сьогодні це загрожує і нашій територіальній цілісності. Такі ж кур’єри з російськими паспортами курсують у напрямку до Криму, – заявив організатор акції в Черкасах голова ГО "Воля ХХІ" Назар Обідзінський. – Тоді Москва намагалася поставити на коліна гордий грузинський народ. Сьогодні вона, маючи найширше представництво у керівництві нашої держави, те ж робить із нами.
Обідзінський закликав об'єднатися, щоби висловити свій спротив українським окупантам – владі, не лише словами, а й справами. І велика відповідальність у протестному рухові, на думку координатора об'єднаної черкаської опозиції Леоніда Даценка, лежить саме на черкащанах, котрі є нащадками героїв козаччини і холодноярців. Тому метою акції, за словами Даценка, й стало підкреслити солідарність грузинів і українців, черкащан.
"Я не українець. Я маю честь бути українцем"
Особливим гостем мітингу став ветеран грузинсько-абхазського протистояння 1992–1993 років, кавалер ордена Вахтанга Горгасали ІІІ ступеня і почесний громадянин Грузії Валерій Бобрович. У ті часи він командував батальйоном УНСО "Арго", написавши згодом книгу спогадів "Як козаки Кавказ воювали. Щоденник сотника Устима". Про події 90-х років він розповів таке:
– Тоді українці під своїм прапором у своїй формі – мазепинках із тризубами – воювали проти спільного ворога пліч-о-пліч з грузинами. Часто виникає питання, чому ми воювали в Грузії? Просто вирішили, що ворога треба зупиняти далеко від своїх кордонів, що треба навчитися воювати вже нарешті на чужих городах і використати той досвід, якщо, не дай Боже, нам доведеться воювати за свою землю. Нас часто намагалися звинуватити у найманстві. Але 27 українців нагородили вищими орденами Грузії Вахтанга Гаргасала. Найманців орденами не нагороджували... Коли росіяни бачили на стороні Грузії українців у мазепинках під синьо-жовтим прапором, вони нам кричали: "Хахли, в плєн нє сдавайтєсь. Ми с вас живих шкуру будєм драть!". Ми діяли інакше – ми брали полонених. Тому вони воювали досить погано, бо знали, що ми їх принаймні нагодуємо в полоні.
Я бажаю вам, щоб завжди, коли вас питають, чи ви українець, казали: "Ні, не українець. Я маю честь бути українцем".

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике