Сергій Ліщук: «У Рівне повернуся баскетбольним менеджером»

Вихованець рівненського баскетболу Сергій Ліщук уже восьмий рік виступає за команди інших міст і країн, але й надалі залишається кумиром рівненських прихильників спорту. Про це засвідчила і зустріч капітана національної збірної з баскетболу з юними вихованцями баскетбольного відділення обласної СДЮШОР. Сергій, один із лідерів іспанської команди «Валенсія», з трепетом зайшов у спортивну залу, звідки і проліг його шлях до європейських вершин.
Найперше юні баскетболісти запитали Сергія, як досягти такого високого рівня у баскетболі. У відповідь вони почули:
— Для цього потрібно працювати — важко та наполегливо, «стиснувши зуби», проводити години, дні на майданчику та в тренажерному залі. Впевнений, що через цей нелегкий шлях повинен пройти кожен хлопець, кожна дівчина, які мріють про баскетбольну кар’єру. Адже таким був і мій шлях у великий баскетбол. Добре пам’ятаю наші тренувальні збори в Тисовці та на Шацьких озерах. Ми працювали до останньої краплі поту, навіть сердилися на тренерів. Проте починався чемпіонат і ми бачили результати роботи.
Важливою складовою в спорті є і командний дух. Адже дружні стосунки — це основа команди. Це фундамент, на якому базуватимуться ваші стосунки у житті — незважаючи на те, чи станете ви баскетболістами в майбутньому. Завжди, коли я приїжджаю до Рівного, то зустрічаюся з хлопцями нашої команди 1982 року народження. І часто — на баскетбольному майданчику, у запеклих поєдинках — як тоді, у шкільні роки.
— Що може зашкодити юним баскетболістам у досягненні успіху?
— Молодим часто доводиться робити вибір між режимом, виснажливими тренуваннями та розвагами, часто — між спортом і навчанням. І дуже важко у цьому знайти баланс. Я, наприклад, шкодую, що свого часу, маючи можливість, не приділив уваги англійській мові. Тоді здавалося, що в ній нема потреби. А коли я був у літньому таборі НБА і «Мемфіс Грізліс», обрали мене на драфті, тодішній їхній тренер Майк Фрателло (нині наставник збірної України. — Авт.) зазначив, що грати у НБА мені завадять дві речі: незнання мови та фізичні кондиції. Наголосив, що мені варто зачекати ще рік, протягом якого я вивчу англійську мову та попрацюю в тренажерному залі.
— Як вболівають за баскетбол в Іспанії?
— Ігрові зали під час матчів заповнені вщерть, є дуже багато фанів. Зал у «Валенсії» приймає вісім тисяч глядачів, але коли граємо з лідерами іспанської ліги — «Барселоною» чи «Реалом» — то встановлюють додаткові трибуни. Приємно, що приходять на матчі й наші співвітчизники, всіляко мене підтримують.
— Є ще бажання зіграти в Національній баскетбольній лізі?
— НБА — це найкраща ліга в світі. Думаю, що кожному гравцю цікаво там пограти, спробувати свої сили.
— Чи плануєш повернутися у Рівне та, можливо, стати тренером?
— Я люблю своє рідне Рівне. Моє серце та думки тут — де б я не був. У наше місто я хочу повернутися після завершення кар’єри баскетболіста. Але зараз про це думати ще зарано. А стосовно тренерської діяльності… Я скоріше бачу себе баскетбольним менеджером, аніж тренером.

Источник: Газета "Рівне вечірнє" | Прочитать на источнике