Літня шполянка розкрила вбивство власного сина

Десять років життя жителька Шполи Капіталіна Гончаренко присвятила єдиній меті – з’ясувати обставини вбивства свого сина. Позбавлена можливості піклуватися про нього, вона змушена плекати хоча б його пам'ять...
– Зараз мені вісімдесят два, сили вже не ті, щоб їздити до Росії й домагатися правди. Та сподіваюся, що все-таки поставлю у своєму розслідуванні останню крапку, – каже Капіталіна Андріївна.
"Шукайте Ігоря на Камчатці"
...У жовтні 2000 року шполянин Ігор Гончаренко поїхав до Росії на заробітки. Працював на будівництві у місті Конакове Тверської області. Матері телефонував мало не щодня. Востаннє обізвався 29 січня 2001 року, пообіцяв незабаром приїхати. А наступного дня був дзвінок від шполянина Сергія, Ігоревого товариша. Він сказав, що Ігор кудись несподівано зник.
За кілька днів Сергій і сам приїхав до Шполи. Повторив те саме, що казав по телефону, а по подробиці запропонував звертатися до Владислава Шейченка, одного з тих жителів Конакового, які організовували роботу українців. Телефон Шейченка не відповідав. Перелякана мати не знала що й думати, але невдовзі зателефонував чоловік, який назвався підприємцем Олегом. Сказав, що в Ігоря серйозні проблеми з одною жінкою, і той "мусить ховатися років зо два". Олег повідомив навіть куди поїхав Ігор – Камчатська область, Олюторський район, "Коряк-Добича"...
Капіталіна Андріївна не повірила Олегові. Не міг її син поїхати світ за очі, не зателефонувавши їй. Тому вона зібралася й поїхала до Конакового шукати сина.
Прибувши на місце, знайшла будинок підприємця Олега. Виявилося, що він виїхав на своє камчатське підприємство. Проте Капіталіні Андріївні дали тамтешній номер телефону Олега. Зателефонувавши на Камчатку, жінка зі здивуванням дізналася, що підприємець ніколи не чув ані про неї, ані про її сина. Тривога матері наростала. Вона зателефонувала одному з начальників сина – Владиславові Шейченку, номер якого дав у Шполі Сергій. Шейченка вдома не було – слухавку зняла його мати, як з'ясувалося пізніше – працівниця прокуратури. Вона сказала, що Владислав у тривалому відрядженні, але поговорити з Капіталіною Андріївною може й вона.
Зустрілися в готелі, де зупинилася шполянка. Розговорилися. І от під час цієї розмови мати Владислава обмовилася, що її син раніше працював на Камчатці, в "Коряк-Добичі"...
Ще не встигла Шейченкова мати договорити, як у голові Капіталіни Андріївни склався страшний висновок: зникнення сина намагаються приховати, і Шейченко до цього причетний!
– Я одразу все зрозуміла. Почала кричати й довго не могла спинитися, – розповідає Капіталіна Андріївна. – Я сказала тій жінці: "Підозрюю вашого сина у вбивстві!.."
На другий день шполянка пішла у міліцію...
"Ви поховали не свого сина"
Після цієї першої поїздки в Росію була друга, третя... Всього Капіталіна Андріївна їздила в Конакове, Твер, Москву близько п'ятдесяти разів! Зустрічалася з людьми, збирала документи, буквально контролювала хід офіційного слідства. У Москві жила на вокзалі, а у Конаковому директор готелю, дізнавшись про її горе, наказав плату за проживання з неї не брати.
Навесні жінку запросили приїхати на впізнання... В одному з лісів поблизу Конакового лісник знайшов обезголовлене тіло. За висновками експертів, чоловіка вбили десь наприкінці січня – на початку лютого, тобто в час, коли зник Ігор Гончаренко. Зрозуміло, впізнати сина у спотвореному трупі Капіталіна Андріївна не змогла. Але в неї взяли кров для аналізу ДНК – і незабаром пролунав страшний висновок: 98% вірогідності, що вбитий – саме її син...
У цей момент жінка вперше зіткнулася з несправедливістю й свавіллям у правоохоронних органах: виявилося, що голову сина навіть не збиралися шукати! Тіло оглядали й забирали з лісу ввечері. Навколо посвітили ліхтариком – нічого не знайшли. "Може, лисиця відгризла", – байдуже пояснив слідчий. А коли мати почала наполягати на пошуках, правоохоронець посадив її в машину і відвіз на автобусну станцію. "До побачення. Більше не повертайтеся," – порадив він.
Повернути тіло вбитого сина додому й гідно поховати його матері допоміг тодішній голова Шполянської райдержадміністрації Володимир Шварцман. "Ні про що не турбуйтеся, – сказав він Капіталіні Андріївні. – Це не ваша робота, а моя". Жінка й досі не може втриматися від сліз подяки, коли згадує шляхетний вчинок керівника району.
Поховавши тіло, Капіталіна Андріївна не виключала й того, що сталася якась помилка, і її син усе-таки живий. Написала безліч листів у різні інстанції, кілька разів їздила на передачу "Жди меня". І на цій природній материнській надії вирішили зіграти нечесні правоохоронці. Капіталіна Андріївна вважає, що слідство свідомо намагалися повернути у хибний бік, і пов'язує це з тим, що мати головного підозрюваного – Шейченка – працювала у конаковській прокуратурі.
Під час чергового візиту Капіталіни Андріївни до Конакового слідчий заявив їй, що вона поховала... не свого сина. "Справу про вбивство вашого сина закрито, тому що тіло належить чоловікові 60–70 років, а Ігорю було тільки 40. Розшуки вашого сина триватимуть", – заявив працівник прокуратури.
Проте розрахунок на легковірність літньої жінки не виправдався. Капіталіна Андріївна – людина гострого розуму, не пішла на повідку своїх почуттів. Зіставивши факти, вона припустила, що голову для того й відокремили від тіла і сховали, щоб не було справи про вбивство конкретної людини. А справу про вбивство невідомого й закрити легше...
"У вбивстві визнати винним..."
– Я поїхала в Москву, побувала у багатьох інстанціях, поки не домоглася відновлення справи, – розповідає жінка. – Розслідування взяла під свій контроль Генеральна прокуратура Російської Федерації.
"Изучение уголовного дела показало, что расследование по нему проведено не полно, – йдеться у листі до Капіталіни Андріївни з Генеральної прокуратури Росії. – Версия о причастности Шейченко В.И. к убийству Гончаренко И.Г. следствием в полном объеме не проверена. Прокурору Тверской области на данное обстоятельство указано, поручено возобновить расследование".
Втім, на цей час Шейченко уже був за ґратами – його засудили за вбивство іншої людини, а вдома знайшли зброю і отруйні препарати. Але навіть після вказівки Генпрокуратури справу не раз призупиняли. І щоразу Капіталіна Андріївна їздила в Москву, домагаючись її відновлення.
І от 19 жовтня 2005 року Тверський обласний суд виніс у справі про вбивство Гончаренка вирок. Владислава Шейченка було засуджено до 12 років позбавлення волі, а Верховний Суд РФ згодом додав ще два роки.
Виявилося, Ігоря вбили у його день народження, 2 лютого 2001 року. Що відбувалося з ним у період з моменту зникнення 30 січня до моменту вбивства – залишилося таємницею. Суд з'ясував, що Владислав Шейченко, не бажаючи виплачувати Ігорю Гончаренку винагородження у сумі 2500 доларів за спільно проведену підприємницьку оборудку, задумав його вбити. На запрошення Шейченка Гончаренко сів до його машини, і компаньйони виїхали в напрямку села Ручьї Конаковського району, де мав відбутися розрахунок. По дорозі на пропозицію Шейченка випили горілки й закусили бутербродами. У горілку й бутерброди Ігоря Шейченко додав розтовчені пігулки сильнодіючого нейролептичного препарату. Коли Ігор заснув, Шейченко зупинив машину, відтягнув компаньйона в бік від дороги, після чого "колючо-ріжучим і рублячим знаряддям" відрізав йому голову...
Більше того, як з'ясувалося, Шейченко спробував залякати іншого свого компаньйона, Костянтина, виглядом убитого Ігоря. Він повіз того в ліс і, показавши тіло, сказав, що "так буде кожному, хто піде проти мене". Проте через деякий час Шейченко злякався, що Костянтин може його видати, й убив і того теж.
"Знайдіть голову мого сина!"
Здавалося б, злочинця покарано, справу закрито. Проте останню крапку в ній так і не було поставлено: голову Ігоря Гончаренка ніхто й не шукав. Домогтися цього Капіталіна Андріївна не може до сьогодні. З проханням про допомогу вона до кого тільки не зверталася – від російського слідчого до Президента України. Під час візиту на Черкащину в грудні 2009 року тоді кандидата в Президенти Віктора Януковича Капіталіна Андріївна пробилася до нього і попросила про допомогу. Віктор Федорович пообіцяв взяти її справу під свій особистий контроль, проте щось, очевидно, завадило...
Сподівається Капіталіна Андріївна тільки на допомогу російського лісника, який пообіцяв під час обходів лісу зробити все від нього залежне, та ще на... самого вбивцю. Шполянка побувала в нього в тюрмі, і той пообіцяв, що коли вийде на волю, спробує пригадати, де закопав голову Ігоря.
І ще... Суд призначив стягнути з Владислава Шейченка компенсацію за матеріальний збиток та моральні страждання на користь Капіталіни Гончаренко. Проте, оскільки в'язень ніде не працює, й ламаного гроша з призначених судом 39 629 руб. 96 коп. жінка так і не отримала...
– Знаєте, от мого сина вбито, – завершує нашу з нею розмову Капіталіна Андріївна. – Це встановлено, доведено, підтверджено. Багато часу минуло. А я все одно не вірю... Щоразу, як кудись їду з дому, залишаю ключ там, де ми з ним домовлялися. А раптом він повернеться?..

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике