Козаки ще не повернулися, а гречкосії вже щезають?

Колонка редактора
Час давно стер грані між козаками й гречкосіями, яких увічнили у приказках наші предки. Не кожен потенційний козак справді вільний духом і готовий згинути у бою за Вітчизну. І не кожен гречкосій може вгадати, коли йому сіяти гречку, а коли – ні. Бо є ще й ті, що вважають себе великими свинопасами і над козаками, і над гречкосіями. Від них, так вже склалося, залежить, чи може вільним почуватися козак і чи матиме гречкосій можливість і бажання сіяти ту гречку. Нині ж має причини на зіпсований настрій козак, який вимушений мовчки слухати в усіх теленовинних випусках те, як крейсер із гордою і символічною назвою "Україна", який мав бути окрасою вітчизняного флоту, тепер готують чи то до продажу, чи просто до подарунку сусідам. Так само розчарованим мусить почуватися і гречкосій, який отримує копійки за свою працю і вже зовсім скоро побачить на полицях своєї держави чужу гречку, за яку Китаю сповна проплатять дзвінкою монетою…
Помітив дивну річ: найкращі продукти щезли з прилавків, а натомість з'явилися дивні "соціальні продуктові набори", де разом з низькосортною непросмаженою гречкою кладуть підозріло темні макарони і цукор за ціною вищою, аніж тоді, коли він продається окремо. Днями знайшов улюблений сорт соняшникової олії, тільки пройшовшись половиною черкаських супермаркетів, та й то – до пляшки олії був примотаний звичайним скотчем... пакетик нікудишнього майонезу, і платити треба було ще й за нього. Добряче здивувався, бо, розповідаючи своїй дочці про те, як в радянські часи мого дитинства лимонад у сільмазі продавали з купою напіврозталих карамельок "у нагрузку", щиро вірив, що це вже більше не повториться. Цікава деталь: українська гречка щезла начисто, українське борошно – щезло на мить, а потім випірнуло з удвічі вищою ціною, а банан з якогось Гондурасу чи Мозамбіку – і у продажу є постійно, і ціна на нього стабільна, так, наче його "курс" на плаву тримає швейцарський золотовалютний запас… Одне з двох: або у тому Гондурасі бананів більше, аніж у нас гречки, або ж пересічним гондурасцям, які збором врожаю опікуються, допомагають не тільки словом.
…Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрячих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!
Так писав півтори сотні років тому син нашого краю Тарас Шевченко. Не актуальними нині є хіба що слова про "німецькі землі", бо не Німеччина сьогодні погоду в Україні формує.
Але ж хіба від географії залежить, зміниться щось на краще чи ні? Адже не важливо, що нині немає Дикого поля, від якого Україну боронили козаки. Страшніше те, що без підтримки загине й те поле, з якого гречкосії Україну годували…

Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике