Колонка редактора
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці…
На жаль, вороги української державності нікуди не згинули і на двадцятому році її незалежності. Натомість ці рядки загадково згинули із Державного Гімну України – вперше, відколи його виконують на Майдані Незалежності в Києві у Новорічну ніч. Хто "замовив музику" для головної пісні і чому не знайшлося місця частині слів священного для держави тексту, недоторканність якого гарантується Законом? Знайти того, хто це зробив, мабуть, таки дуже легко, бо центральний майдан держави – не підвал для любителів шансону, попси чи ресторанних "лабухів", де замовників може бути безліч. Та й свято це – не корпоративна вечірка, а для всієї країни. Сподіваємося, Президент як Гарант законності й Конституції таки достойно оцінить дії того, хто так вчинив з одним із символів держави…
Незважаючи на скалічений гімн, нинішні Новорічні свята видалися надзвичайно насиченими за кількістю офіційних президентських вітань – як від Віктора Федоровича, так і від нашого сусіда – Дмитра Анатолійовича, якого добросовісно "крутили" на всю Україну трансльовані у нас російські телеканали. А на Різдво-то ще й Микола Янович, Прем'єр наш, по декілька разів на день вітав з екрану. Хто не встиг почути вітання Президента по телевізору, досі може прочитати на чисельних білбордах його слова, що легко запам'ятовуються: "Вітаю вас з Новим роком – роком 20-ї річниці Незалежності…" І знов-таки порадував Микола Янович – сказав, що криза в країні скінчиться вже в серпні – як і "положено", якраз до цієї ювілейної дати Незалежності. Трохи, правда, не збіглося з доктриною "жити стане краще вже сьогодні", але хіба ж хтось відмовиться, щоб стало краще жити хоча б із серпня?
А як все й так покращується семимильними кроками, то навіщо довго говорити на тему економіки й політики? Краще вже тоді – знову про свята, бо попереду ж ще свято із дивовижною назвою, яку не зрозуміти не слов'янському вухові – "старий Новий рік". Чекатимемо його майже неодмінного атрибута на телеекранах. Цього разу не офіційного, бо й свято офіційно не відзначається. У тиждень між Різдвом і "старим Новим" телевізійники охоче транслюють гоголівські "Вечори на хуторі біля Диканьки" – як знамените кіно радянських часів, так і сучасний мюзикл. Хто не знає – обидві екранізації стосуються Черкащини. У радянському кіно веселу роль дяка мав виконувати Юрій Тимошенко (знаменитий Тарапунька), чия дружина була з Канева. А як відомо, саме на хуторі Максимовича на горі в Пекарях під Каневом свого часу Гоголь знаходив натхнення для написання багатьох своїх творів. До речі, прізвище коваля у "Вечорах…" – Вакула, характерне саме для Пекарів… Не чужий наш край і виконавцеві ролі Вакули в сучасному мюзиклі – Олег Скрипка свого часу купив житло своїм батькам у райцентрі Кам'янка на Черкащині. А якщо вже згадувати "перший вихід Вакули з книги на сцену" – у спектаклі Петра Чайковського наприкінці ХІХ століття, то варто згадати й те, що Петро Ілліч свого часу бував у гостях у родичів в тій же Кам'янці частіше, аніж деякі митці – на свіжому повітрі…
Чому згадав про майже містичний твір і його зв'язок з Черкащиною? Тому, що все в цьому світі взаємопов'язане. І якщо слова "Ще не вмерла…", написані колись Павлом Чубинським, який працював у нашому Городищі, досі живі, то вже мало хто згадує про присутність в політиці Нестора Шуфрича, який колись стартував до "великої політики", зібравши для цього голоси в Черкасах. Нині відставний "рятувальник" торік вже вимагав переписати слова гімну, які йому персонально не подобалися. Мистецтво – вічне, народи, їхня культура й традиції – майже вічні. Недовговічна лише політика…
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Три слова – про політику, містику й кіно в усьому…"