Володимир Гуділін: «Щоб здобути нарешті олімпійську медаль, треба змінити ідеологію»

У галузі фізкультури та спорту на Рівненщині новий керманич. Відповідний обласний відділ очолив заслужений тренер України Володимир Гуділін. На цій посаді він замінив Миколу Петренчука, який відтепер буде його заступником. До цього Володимир Гуділін сам працював заступником керівника, щоправда, в обласній школі вищої спортивної майстерності. А ще раніше упродовж семи років рівненський фахівець ділився своїм досвідом з колегами з Індії та Кувейту. Широкому загалу шанувальників спорту Володимир Гуділін відомий насамперед як тренер одного з найуспішніших спортсменів Рівненщини метальника молота Андрія Скварука, який під його керівництвом став другим на чемпіонаті світу та четвертим на Олімпійських іграх.
— Я не вважаю, що спорт на Рівненщині у незадовільному стані, — сказав під час свого першого інтерв’ю на новій посаді Володимир Гуділін, — чотири четверті місця на Олімпійських іграх тому підтвердження. Але ми впродовж багатьох років залишаємося на одному і тому ж місці. Аби нарешті здобути таку довгоочікувану першу олімпійську медаль, для області необхідно змінити ідеологію підготовки. Впевнений, що головною постаттю має бути не спортсмен, а тренер. Адже спортсмен проживає одне спортивне життя, а тренер кілька, накопичуючи досвід, враховуючи помилки.
— Про це Ви говорите, спираючись на власний досвід?
— Так. У 1992 році у Москві були відбіркові змагання для участі в Олімпійських іграх в Барселоні. Там мій учень Андрій Скварук показав п’ятий результат. Але якби усе повернути назад, дати мені той досвід, який є нині, я впевнений, що вдалося б Андрія вивести на Олімпіаду. Не вистачило досвіду і через чотири роки в Атланті. Не сумніваюся, якби повернути все назад, він став би призером. Ще через чотири роки в Сіднеї у Скварука була чудова форма, але не врахували дрібнички, не взяли змінного взуття на дощ. На жаль, тодішнє спортивне керівництво за усім цим спостерігало збоку, я ж, як фахівець, намагатимусь не залишатися осторонь.
— Нині в області є перелік так званих пріоритетних видів спорту, чи не плануєте Ви дещо змінити акценти?
— Як я вже сказав, ключовою фігурою є тренер, незалежно від виду спорту. Якщо є тренер, який показує результати, такому наставнику і будуть створювати усі умови. І навпаки, якщо у нас є хороша інфраструктура, але немає фахівців, будемо їх шукати. Насамперед важливо залучити до тренерської роботи колишніх спортсменів.
— Тут важливим є питання освіти. Не так давно йшла мова про створення в області училища фізкультури, яка його доля?
— Це питання нині на стадії вивчення, адже важливо затримати в області спортсменів середньої ланки, які після закінчення спортшкіл змушені їхати в інші регіони. Найімовірніше, таке училище буде створено на базі Костопільського спортінтернату, адже там є необхідна інфраструктура і бажання районної влади. Але остаточного рішення поки що немає.
— Важливою для розвитку спорту є база. Вона, за оцінками фахівців, у нас в області одна з найгірших в Україні, чи є шанси тут щось зрушити з місця?
— Я б не сказав, що у нас з базою все так вже й погано. Нещодавно я був у Балашівці — так це казка, комунізм в окремо взятому селі. Є хороша спортивна база у Костополі, Березному. Безумовно, потребує уваги з боку влади стан рівненського стадіону «Авангард», особливо у переддень Євро-2012, адже певна частина іноземних вболівальників захоче побачити спортивні споруди у Рівному. Маю надію, що 2012 рік жителі обласного центру зустрінуть з оновленим стадіоном.
— А які перспективи будівництва Палацу спорту?
— Можна спрогнозувати, що найближчі два роки усі державні кошти будуть зосереджені на Євро-2012, тому про будівництво спорткомплексу ОСДЮШОР на вулиці Макарова поки що нічого конкретного сказати не можу. Разом з тим впевнений, що звичайні, так би мовити, примітивні спортивні майданчики, незважаючи ні на що, треба зводити в усіх населених пунктах. Адже завданням нашого відділу є не лише розвиток спорту вищих досягнень, а й фізкультури як дієвого способу покращення здоров’я. У цьому питанні треба докорінно змінювати світогляд людей. Саме для цього у нас в області стартували змагання «Сімейні перегони», мета яких — залучити до занять фізкультурою якомога більшу кількість людей.
— Розкажіть трішки про себе, про свій шлях у спорті.
— Народився я у 1952 році у місті Коломия на Івано-Франківщині. Під час навчання у школі не зміг записатися у жодне відділення ДЮСШ, настільки великою була конкуренція. Мене не взяли ні на легку атлетику, ні на волейбол, ні на бокс. Спортом, а якщо конкретніше, метанням молота, почав займатися вже у Рівному, коли вступив до Інституту інженерів водного господарства. Цікаво, що про цей вид спорту я вперше почув ще школярем, по радіо казали, що якийсь дядько з Рівного метнув молот далі світового рекорда. За іронією долі через багато років я сам почав займатися у тренера Сергія Євтушка, який і підготував того самого рекордсмена світу Анатолія Бондарчука. Згодом я виконав норматив спочатку майстра спорту, а потім і майстра спорту міжнародного класу. Виступаючи за товариство «Локомотив», був срібним призером чемпіонату світу серед залізничників.
— Говорити про Гуділіна як тренера, напевно, не можна, не згадавши Андрія Скварука?
— Так. Працюючи в педінституті, я дізнався, що на Львівщині живе хлопчина, який займається метанням молота і хоче чогось досягти у цьому виді спорту. Це і був Андрій Скварук. Під час зустрічі я йому показав значок майстра спорту міжнародного класу. Він сказав, що і собі хоче такий. Якось через багато років мені прийшла есемеска від Андрія, в якій було три літери — ЗМС. Я й не зрозумів одразу, що це означає «Заслужений майстер спорту». Приємно, коли учні досягають більшого, ніж їхні наставники. Дуже хочеться, щоб і на тренерській ниві він мене перевершив.
— Скварук нині у Кувейті, пішов Вашими стопами?
— До певної міри. Його учень показує дуже непогані результати, вже тричі виступав у фіналі на етапах Гран-прі. Працюючи за кордоном, він не лише заробляє гроші, але й здобуває неоціненний досвід, який, не сумніваюся, з часом знадобиться в Україні.
— Ви теж довгий час працювали за кордоном, чому вирішили повернутися?
— Я працював чотири роки в Індії, а потім ще три у Кувейті. Повернувся рік тому. Птахи рано чи пізно повертаються на рідну землю, вважаю, що і мені час віддячити рідному гнізду, яке мене виростило. Зізнаюся, коли мені запропонували цю посаду, про зарплату навіть і не питав.
— Володимир Гуділін як вболівальник, чи маєте свої уподобання?
— Люблю змагання, які дивитися цікаво, це як літні, так і зимові види спорту. Наприклад, днями із задоволенням переглянув футбольний матч «Динамо» — «Металіст». Особливо люблю репортажі з чемпіонатів світу.

Источник: Газета "Рівне вечірнє" | Прочитать на источнике