Колонка редактора
1935 року, виступаючи на Першому з'їзді стахановців, Йосиф Сталін сказав своє знамените: "Жити стало краще, жити стало веселіше!" 22 червня 2010 року Микола Азаров повторив цю фразу перед журналістами, звітуючи про надвисокі досягнення свого Уряду. Коли настала осінь, Микола Янович конкретизував, у чому саме українець відчув покращення. Зокрема розповів, наскільки все краще стало на Черкащині – і зарплати, з його слів, у середньому більше, аніж на 20 відсотків виросли, і корів на фермах та буряків у полі стало стільки, що на пару з Вінниччиною можемо залити-засипати харчем усю Україну…
З Положення конкурсу Шевченківської премії для митців викреслили пункт про твори на тему творіння великого Сталіна – Голодомору. Можливо, саме тому, що нині все так добре в Україні з продуктами? А як же тоді бути з історією – мабуть, недостатньо ж внести правки у шкільні підручники, щоб і у минулому держави все мало такий самий гарний вигляд, як у сучасних звітах? Шевченківська премія присвячена, як відомо, поетові, який родом з Черкащини – українському Кобзареві, а не балалаєчнику з Тамбова. Тому дивно, як узгоджуються зміни в конкурсі з реаліями Шевченкового краю. Варто тільки заглянути у розділ "Голодомор" на офіційному сайті облдержадміністрації, відстояному, зокрема, і зусиллями "Прес-Центру". Страшна статистика по Звенигородському району свідчить, що в рідній Шевченковій Кирилівці від голоду 1932–1933 років померло 318 людей, у Моринцях – 199, у Тарасівці – 653, у Ризиному – 614, у Стецівці – 820…
Ще декілька десятиліть тому у США, Німеччині й Швейцарії надзвичайно популярною стала книга "Страта голодом". Під псевдонімом її автора "Мирон Долот" ховався наш земляк, Семен Старів. Описав все те, що бачив на власні очі у рідних Вергунах, селі на березі Тясмину в Черкаському районі – і його автобіографічний твір викликав у Америці та Європі більше оціпеніння, аніж твори титулованих творців фільмів жахів… Це що – тому, що Семен став "буржуазним націоналістом" і жив у сонячній Каліфорнії, чи просто тому, що дитяча пам'ять занадто яскраво зафіксувала рідну Черкащину – знищену голодом і шакалячими нальотами продзагонів?!
Так є приклад Лесі Хоменко, яка не десь за кордоном, а в Україні живе. Минулого тижня молода художниця у Каневі намалювала Шевченка, який повернувся спиною до глядачів – так їй побачилися нововведення на Тарасовій горі, реконструкція музею і сучасне використання в суєті Кобзаревого імені. Може, вона таки не агент світового імперіалізму, а просто так висловила свою думку? Хоча насторожує те, чому там же, саме неподалік від Тарасової гори, купив собі стареньку хатку і регулярно їздить до Канева колишній дисидент Іван Марчук? Цей підозрілий чоловік не тільки в США жив, а ще 2003 року написав знаменитий "пророчий" портрет майбутнього Президента Віктора Ющенка – помаранчевими штрихами лице того на малюнку було посічене задовго до Помаранчевої революції й отруєння. Ще що насторожує – українець Марчук входить до британської "Сотні геніїв сучасності" і до римської "Золотої гільдії" міжнародної академії сучасного мистецтва, а живе, повторюся, – у канівській хаті на березі Дніпра. А найбільш надзвичайне те, як він вгадує зі своїми малюнками зимових пейзажів – коли дивлюся, здається, навіть чую запах диму, який низько стелиться з димарів хат мого рідного села на Канівщині. Мабуть, не такі страшні ті, кого я назвав вище? Просто, незважаючи на те, народилися вони на Черкащині чи десь в іншому куточку України або світу, вони до щему в серці люблять і поважають те ж саме, що колись любив Кобзар – Україну та її історію, сумну, веселу, величну – якою б вона не була. Тільки правдиву…
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "Голодомор не згадуйте – жити стало веселіше…"