Завдяки громадській підтримці музеї з території Лаври поки не викидають, але й альтернативних приміщень для них немає

«У червні тут була велика нарада. На територію заповідника приїхали віце–прем’єр із гуманітарних питань Володимир Семиноженко, міністр культури Михайло Кулиняк, представники КМДА, владика Павло (наміс­ник Свято–Успенської Києво–Печерської лаври. — Ред.), генеральний директор заповідника Марина Громова. І Семиноженко на моє запитання про можливе відселення сказав: «Музеї ми чіпати не будемо», — Адріана Вялець, директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва, розповідає передісторію теперішнього скандалу щодо відселення трьох комунальних музеїв з території Лаври. Днями у редакцію звернувся колектив потенційного виселенця — Музею театрального, музичного та кіномистецтва України з проханням оприлюднити їхній протест форсованому переміщенню. Працівники музеїв, які раніше не коментували ситуацію, нарешті заговорили.
　
Музеї і закон
«Ми стурбовані ситуацією, — каже Ірина Дробот, директор Музею театрального мистецтва. — Наче ніхто не тисне, ми не займаємо приміщень, що цікавлять монастир, але кореспонденти, люди зі сторони дзвонять і питають: «Чи не виселили вас?». Ми, звісно, переживаємо, бо знаємо, як у 2003 році виселили Музей історії Києва і що з ним сьогодні». Представники музеїв знають, чого боятися: земля під їхніми ногами здригається ще з січня 2007 року, коли уряд України під керівництвом Віктора Януковича підняв питання про повернення майна релігійним організаціям (тоді склали список із понад 300 храмів і церковних споруд, але справу загальмували, оскільки в культових спорудах протягом десятиліть радянської влади вкорінилися державні архіви, музеї, галереї і навіть школи, й тоді поставало питання, куди їх подіти).
Цього року та сама влада знову вирішила повернутися до наболілого питання: історичну справедливість вирішили відновити стосовно однієї конфесії (УПЦ (МП)) і одного церковного об’єкта (Києво–Печерської лаври). 14 червня Кабмін прийняв рішення про «виселення з території Києво–Печерської лаври суб’єктів господарювання, діяльність яких не пов’язана з діяльністю монастиря та Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника». Кажуть, Азаров це особисто пообіцяв московському патріарху Кирилу. Справа пішла далі й, як уже повідомляла «УМ», 15 липня Київрада віддала у державну власність сам заповідник — щоправда, з умовою, що приміщення трьох комунальних музеїв (Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України та Музею книги і друкарства України) тільки тоді перейдуть у державну власність, коли їх розмістять на площах, що належать до державної власності. Кабміну ця умова не сподобалася, й 6 серпня звідти надійшла директива заступнику голови КМДА Олександру Попову виключити той пункт на черговій сесії Київради.
Церкві — церковне, музеям — пшик
Спірні приміщення — це колишні монастирські споруди, на які зараз претендує Києво–Печерський монастир. Так, Музей театрального мистецтва займає приміщення братської лікарні та аптеки. Національний музей декоративного мистецтва — будинок митрополита, Благовіщенську церкву, трапезну й кухню Трапезної церкви. Музей книги і друкарства — приміщення колишньої друкарні.
Але ж музейники — не антихристи, як їх намагається представити теперішня монастирська братія, й готові були би переїхати в нові приміщенні, тільки їх... немає. Ірина Дробот показує лист–відповідь від Головного управління комунальної власності м. Києва на їхній запит, де пояснюється, що «в нежитловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Києва відсутні вільні приміщення, придатні для переміщення зазначеного музею». На території Лаври музей оселився у 1927 році, поставши з колекції театру «Березіль», у 1970–х музей переселили у теперішні приміщення (якщо заходити на територію Лаври з центрального входу, то вхід до музею — через арку праворуч).
«Музей має культурну значимість, як єдиний у своїй спеціалізації в Україні, — веде Ірина Дробот. — Наша гордість — старовинні українські вертепи, близько 600 раритетних музичних інструментів з колекції українських народних інструментів. Ескізи всесвітньо відомих українських сценографів. Загалом — понад 250 тисяч одиниць фонду. Якщо питання вирішиться на користь переселення, то нам повинні дати приміщення, яке відповідало би всім нормам збереження експозиції, і бажано, щоб воно було в центрі міста, оскільки цей заклад є культурним осередком».
По слідах Готьє
Гордість Національного музею українського народного декоративного мистецтва — найбільша в Україні колекція килимів (понад 1450 одиниць), одна з найбільших колекцій української народної кераміки, гутного скла, художньої порцеляни (деякі взірці волокитинської фабрики зараз важко знайти на ринку антикваріату), колекція українського народного костюма, а ще — картини Катерини Білокур, Марії Приймаченко (650 малюнків, простору для експозиції вистачає лише на десять), Ганни Собачко–Шостак. Показуючи експозицію, директор Адріана Вялець згадує, як Жан–Поль Готьє та В’ячеслав Зайцев захоплювалися українськими народними костюмами (згодом французький дизайнер створив колекцію на основі наших національних мотивів).
«Музей українського декоративного мистецтва є тим музеєм, де зберігається генний код нації», — упевнено заявляє жінка. Вона виглядає дещо змученою — схоже, всі ці перипетії її вже втомили: «Коли постало питання про відселення з території заповідника сторонніх організацій, ми досить спокійно себе почували, розуміючи, що ми не є сторонніми організаціями. Коли у 1954 році музей поселили сюди, тут були руїни після війни. Музей здійснив ремонт. Ми, як і заповідник, проводимо величезну роботу для збереження культурної спадщини і представлення її відвідувачам».
Як і Музей театрального мистецтва, Національний декоративний музей готовий переселитися, але­ мрія потрапити у стіни «Мистецького арсеналу», що розташований через дорогу, наразі так і залишилася мрією. «Ми наполегливо працювали над тим, щоб нам виділили там площу. Я входила в робочу музейну групу, — розповідає Адріана Вялець. — У 2008 році заключили з тоді генеральним директором Ігорем Дідковським угоду про співпрацю (згідно з планами, Музей декоративного мистецтва мав отримати 7,5 тисячі квадратних метрів на другому поверсі у лівому крилі. — Ред.), дія якої закінчилася наприкінці 2009 року. Нинішній директор (Наталія Заболотна. — Ред.) вважає, що «Мистецький арсенал» має популяризувати сучасне мистецтво».
Кого почує Янукович?
Поки жоден з опальних музейних закладів не отримував жодного документального підтвердження щодо можливого виселення. «Інформацію про виселення ми читаємо з преси, бачили інтерв’ю генерального директора заповідника по телебаченню», — каже директор Музею книги і друкарства Валентина Борковська й додає, що певні звернення були хіба що в усному порядку. Водночас на рівні розмов витає інформація про те, що цьому закладу виселення не загрожує.
Закон «Про музеї та музейну справу» ствер­джує, що «приміщення музеїв, які є у державній чи комунальній власності, ... може бути вилучено лише за умови надання іншого рівноцінного приміщення». На обороні музеїв також поки стоїть постійна Комісія Київради з питань культури і туризму, яка не підтримала проект рішення про виключення спірного пункту, й 7 жовтня це питання не голосувалося. «Нібито громадськість і влада починають усвідомлювати, що музеї виселяти не треба. Але радіти ще рано: на папері з підписами записано інше», — її голова Олександр Бригінець додає, що наступна сесія Київради відбудеться завтра, 14 жовтня, тому бій ще триває. З проханням вступитися за музеї до Януковича звернувся академік Петро Толочко.
Свого листа Прем’єру Азарову й міністру культури написали в Музеї театрального мистецтва. Колектив також заручився підтримкою акторів, музикантів, мистецтво­знавців — відкритий лист до Президента України, Голови ВР і Прем’єра підписав фактично весь колектив Театру ім. Франка, Ада Роговцева, Раїса Недашківська, Марічка Миколайчук, Сергій Тримбач і ще кілька десятків діячів культури. Захопливо, що в цей час всеукраїнського розчарування все ще є потенціал для формування громадянської ініціативи. Проте ймовірніше, що Янукович та Азаров швидше прислухаються до Кирила, ніж до Толочка.

ЕКСКУРС–ТУР
Музейний сервіс Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника:
· Музей театрального, музичного та кіномистецтва України.
· Державна історична бібліотека України.
· Музей історичних коштовностей України.
· Музей книги і друкарства України.
· Національний музей українського народного декоративного мистецтва.
· Виставка мініатюр Миколи Сядристого.
· Виставка «Лаврська скарбниця. Пам’ятники сакрального мистецтва ХVІІ—ХХ століть з колекції Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника».
Наталя ДМИТРЕНКО

Источник: ЗА КИЇВ | Прочитать на источнике