Колонка редактора
В моїй десятиповерхівці досі не підключене опалення, а здоровенні вибоїни в асфальті двору нагадують про себе "гикавкою" під колесами авта… Писати на цьому фоні про черкаську політику провінційного розливу і намагатися вгадати, хто із тих, хто в неї лізе, здатний буде забезпечити елементарні комунальні послуги, ціни на які невпинно ростуть? Не хочу – набридли, як гірка редька. Тим більше, що напередодні Покрови лаятися негоже, а без лайки згадувати наш "бомонд" тяжко.
У суботу був у Мельниках на Чигиринщині. Намок під дощем, але був щасливий тим, що тут побачив. Побачив людей, які досі прагнуть волі, а не влади. Побачив тих, хто зібрався тут, аби власним коштом звести пам'ятник легендарному борцеві за свободу України, щоб вклонитися пам'яті тих, хто поліг у бою за Вітчизну… І нічого не мати взамін, бо, схоже, недалекий той час, коли холодноярцям знову повернуть совітську назву "бандіти". Адже про УПА вже й нині "великі люди" від політики розказують, що то було зборище поганих українців, які через примхи бути вільними ображали дуже гарних і неймовірно добрих енкавеесівців…
Днями одна з черкаських газет написала про одного з черкаських політиків, що той – "махровий націоналіст". Не називатиму імен газети й політика, бо навіщо їм та зайва реклама. Знаю як розумних людей і того, хто писав, і того, про кого це було написано. Не знаю іншого – яка це добра людина зіштовхнула їх лобами? Хто реанімує запліснявілі радянські штампи про націоналізм? Чому тоді вже не почухати язика об традиційне совкове словосполучення – "буржуазний націоналізм"? Тому що слово "буржуазія" вже стало рідним і тільки слово "націоналіст" – досі зле і "разьєдіняющєє"? Цікаво, чому російські націоналісти – герої в Росії, литовські – у Литві, грузинські – в Грузії і тільки українські – досі швидше героями Канади визнані будуть, аніж героями рідної держави?!
Та залишмо цю тему. Хто поважає ту саму Українську повстанську армію – той на Покрову святкуватиме і річницю її створення. А хто ненавидить УПА – той, можливо, хоч у цей день притримає злобливі слова на її адресу. Бо перед Богом рівні всі, а нині вже й ті, хто раніше молився тільки на червоний партквиток, до церкви почали ходити…
На Покрову святкуємо і День козацтва. Справжнього, а не шароварно-ряженого, у якому навіть чиновники, які з армії єфрейторами поверталися, можуть чіпляти собі блискучі кокарди і генеральські погони. На відміну від Дня УПА, День козацтва можна святкувати й офіційно – з уже названої вище причини. Справедливості ради варто відзначити, що і в нинішньому "реєстровому" козацтві не перевелися справжні козаки і головна їхня ознака – не наявність чуба-оселедця і не здатність випити одним духом літровий кухоль горілки, а щира любов до Батьківщини – не партії, а тієї, що Батьківщиною і прадідам нашим була. А в справі справжньої, а не напускної любові до свого краю краса аксельбантів і ґудзиків на мундирі впливає хіба на швидкість промови на офіційному мітингу, який здатний перетворити день вшанування козацької слави на чергову політичну агітацію…
Цього дня промова повинна бути зовсім коротка (так, здається, ще можна?) – СЛАВА УКРАЇНІ!
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "У день Покрови славімо край, який нам Бог дарував…"