Колонка редактора
Смілянський Самгородок колись був таки чималим, а нині тільки називається так гучно – насправді ж це не городок і навіть не селище, а лише невеличке село. Але може й селом перестати бути… Звенигородське ж село Чемериське має назву на честь так званих "чемерисів" – татарських найманців польського війська коронних гетьманів. Зо три століття тому вони жили тут, а потім розчинилися поміж українцями. Тепер тут щезають власне й українці… Нині ці два села об'єднала невесела подія, яка може стати відліком останніх днів колись бурхливого їхнього буття: разом з Набоковим Городищенського району вони опинилися обабіч освітніх процесів і фактично втратили власні сільські школи, двері яких так і не відчинилися в День знань. Дітей із закритих шкіл відправили навчатися до сусідніх сіл. Хоч і додасть це клопоту їхнім батькам і самій малечі, але аж ніяк не означає, що виростуть вони твердолобими неуками, бо наш козацький край знає не один приклад того, як із босоногих сільських хлопців з дівчатами, які за часів царату ходили в школу за тридев'ять земель, великі люди виростали…
Зате правильному і воістину європейському вихованню дітей цьогоріч сприятиме ситуація на полицях продуктових магазинів. По старорежимному поставити школяра в куток на коліна на гречку не зможе жоден деспот, бо хтось гречки просто не знайде у продажу, а хтось злякається того, як "кусається" її ціна. Не очікуючи завершення сезону, пошурхотіли вгору і ціни на курячі яйця – так, наче це й не яйця, а ядерні боєголовки за щедрими розцінками талібів і "Аль-Каїди"… За магазини і базар перед Президентом і Прем'єром відповідають персонально чиновники обласного масштабу – тож минулих вихідних їхній почесний "патруль", очолюваний заступником губернатора, можна було бачити на Центральному ринку в Черкасах. Продавці під суворим оком влади нітилися, збивали ціни або швидко збирали манатки і покидали торгове місце, але щойно той патруль проходив повз, діставали з кишень ті ж самі папірці з "кучерявими" цінами…
Нині модно розповідати про штучний ажіотаж навколо цін на гречку. Хай, але хто ж їх тоді накручує – опозиція, зла і непокірна? Так ні ж, найпершими ціни на гречку стрибнули за хмари у дружній Москві, яка українську опозицію любить не більше, аніж гірку редьку вприкуску з грузинським чаєм. Мабуть, не все так просто можна списати на те, що хтось "заважає жити"? Може, люди надивилися по телевізору на порожні продуктові полиці Москви і вирішили закупити гречки на випадок, якщо скупники-магнати перекинуть потоки гречки на північ, заробляючи копійку й рублика на "голодающіх Поволж'я"? Чи може, просто так судомно реагують на очікування місцевих виборів і часу, що за ними настане. Бо як відомо, кожні політичні баталії в Україні надто схожі на війну, а в час війни традиційно скуповували про запас сірники і мило. Тепер, схоже, традиції змінилися – скуповують гречку…
У школах – нові підручники історії від Табачника. В них значно менше стало про те, як герої-студенти до останнього билися під Крутами, захищаючи Київ від ворога. Менше і про УПА, чиї бійці воювали на своїй землі проти окупантів. Значно менше і про "помаранчеву" революцію, коли пошуміли про те, що народові демократії і свободи не додали, як голодному левові м'яса до клітки. Добре було б, якби історію України не підкорочували, а вивчали – у теплих і затишних школах і на ситий шлунок. Адже, як казав американський філософ Джордж Сантаяна, той, хто не пам'ятає свого минулого, приречений пережити його заново. А правда ж, у нашій історії вже не раз скуповували мішками то мило з пральним порошком, то цукор із сіллю?
Источник: Громадсько-політичне видання "Прес-Центр" | Прочитать на источнике
Добавить комментарий к новости "День знань чи ера невідомості?"